Відчайдушна

Частина 7

Мені здається,що весь світ зупинився . Інколи мені здавалося,що це все дивний сон . Я прокинулася наступного ранку. Подивившись навкруги я зрозуміла,що це не сон.
Алекс..- Крикнула я , адже не побачила біля себе хлопця.Я встала з ліжка та пройшлася по пустій квартирі . У кухні на маленькому столику на мене чекав сніданок. 2 яблука, булочка і чай. Це приємно... Але ж де Алекс?Куди він зник знову? Я думала,що він залишив хочу запуску, але її ніде не було . В цій квартирі було брудно і сиро,тому я вирішила зробити тут трішки комфортніше. В комірчині я знайшла ганчірку, відро і все ,що потрібно,щоб прибрати квартиру. Думає Алекс зрадіє ,коли побачить,що в його квартирі чисто.Але не думає,що це квартира Алекса.Очевидно,що він тут не живе.
Години три я прибирала у квартирі. Ось і відчинилися двері.На порозі я побачила якусь жіночку з дитиною років 2 -3 .
- Ем.. хто ви? - Здивовано запитую я . Жінка так само дивиться на мене.
- Ти його коханка? -Я нічого не розумію і не знаю,що відповісти для неї.
- Коханка кого? - Перепитую я .Можливо якась помилка?
- Кохана Ділана!- Майже криком промовляє вона. Якого Ділана?
- Про кого ви говорите , стоп? - Я протираю обличчя руками . Мала дитина починає плакати і її мати заколихує її.
- Про кого?Про мого чоловіка.Ти хто йому?Що ти забула в нашій квартирі? - Я впадаю ще в більший шок. Квартирі?Вони тут живуть?Ще й з дитиною?Тут ж не можливо житии .
- Я не знаю ніякого Ділана.Сюди мене привіз Алекс .- Жіночка легенько посміхається. Та й усмішка у неї трішки злобна, що лякає мене.
- То ти Василіса? - Підходить до мене.
- Так,я Василіса.А що? - Запитую я і навіть трішки гордо підняла свою голову.
- Сюди тебе привіз не Алекс, а його брат Ділан. Алекс давно помер.- Що мені сказати?Знову шок?
- Я не вірю...- Махаю головою в нерозумінні. Щоб доказати мені,що жінка говорить правду,вона показала мені дитячі фотографії.Вони справді, як дві краплі води схожі.
- Держися від Ділана подалі . А зараз швидко йди з цєії квартири. Тікай з міста...Тобі потрібно боятися Ділана.Він здатен на все і навіть вбити.Просто знай це .- Ці слова здаються мені підозрілими.
- То чому ви з ним живете?- Промовляю я помалу виходжу з квартири
- Тому що , кохаю...- На цих словах я вибігаю з квартири та спіскуюся по сходам.Аж тут бачу Ділана , який йде сходами. А якщо він мене побачить?Я вибігаю наверх , на дах . Він очевидно мене не помічає.З їхньої квартири чути крики...На весь дім. Лише зараз я помічаю,що це той самий дах , на якому я бувала частенько.І як завжди, тут сидять Джо,Мія,Тайлер і Джейн.
- Ліса?- Здивовано дивиться на мене Джо та підходить.- Я приходив до тебе знову.Тебе не було.Твій батько тебе шукав.Де ти булла?- Також підходить Тайлер якій лише дивиться на мене.
- Що з тобою сталося?-Запитує він.Під моїми очима є синці, адже я не спала. Навіть одне коліно побите.
- Щось болить?- Питає Мія яка підходить до мене.
- Я просто впала.Відстаньте.-Мені починає набридати ця їхня турбота.Хіба складно залишити мене? - Більше ніколи ,ніхто не підходьте до мене.Зрозуміли?- Мої нерв здали і я просто накричала на них.Не пам'ятаю , як я вибігла з під'їзду. То було дуже швидко.Напевно хвилини 3 я бігла без зупинки.Я хочу додому.Думаю ,що там я буду в безпеці.
- Тату ...- Кричу я та забігаю в зал.Там нікого немає.Лише через 15 хвилин я вирішила забігти у спальню. Ви не повірите.Там лежить мій батько з перерізаним горлом.І така ж сама Ель.
- Що?Тату..-Я падаю в істерику і починаю плакати.Мої емоції не припинити.Я починаю трясти скривавлене тіло , але емоцій нуль. Так само і з Елізабет.
- Елізабет..Тату...-Я вибігаю на вулицю та починаю кричати, як навіжена. Очевидно,що я скоро такою стану.
- Допоможіть....прошу..допоможіть.-Я заливаюся слізьми.З різних будинків вибігають сусіди та біжать в дім.Деякі пробують дізнатися у мене , що сталося.Але я не можу нічого сказати.Лише плач, істерика і емоції.
Через 15 хвилин приїхала поліція.Мені набридли всі ці проблеми...В чому винні тато і Елізабет?Чому вони мертві?
Як багато запитань, а відповідь на них немає і очевидно,що ніколи не буде.
Але я обіцяю собі,що в знаю хто це зробив.Вони заплатять життям. На моїх очах вивозять 2 трупа .
- ЇХ повезуть в морг?- Запитую я у одного з міліціонерів. Він махає головою.До мене підходить якась жіночка. Я ніколи її не бачила.Одягнена у чорну довгу сукню ,шарф і окуляри.В руки дала мені маленьку бумажку.
- Заховай...Коли приїдеш додому,подзвониш.-Після цих слів вона пішла своєю дорогою.Я толком нічого не зрозумівши заховала папір та сіла в авто поліції.За кермом сидів чоловік років 25 .
- Як ти?- Запитує він у мене.
- Як може бути людина, у якої убили батька.. молоду мачуху і брата чи сестру.- Промовляю я дивлячись у скло.
- Вона булла вагітна?
- Уяви..-Він обіймає мене однією рукою, а іншою веде авто.
- Головне не здавайся.ТИ ж сильна..- Пригортаючи до себе промовляє він , а по моїх щоках знову течуть сльози.Знаєте як набридло плакати,страждати?Хочеться взяти і покінчити життя самогубством.
З того часу пройшло рівно 2 тижня . Не знаю, як я пережила їх. Кожної ночі мені снилися тато... Ель..мама...Алекс.Всі вони мертві, але назавжди в моєму серці.Більше нічого не сталося за цей час, але я відчуваю, що мене чекає щось жахливе. Убили всіх моїх рідних.Наступна точно я!!!В двері мого будинку постукали.Я помалим кроком підійшла й відчинила їх.
- Ден? - Я глянула на нього з ніг до голови та посміхнулася.Він кинув свою сумку та міцно обійняв мене. Я так само його.
- Ну що мала, сумувала? - На обличчі усмішка, але без сліз не обійшлося.Ден - рідній брат моєї покійної мами.Він набагато молодший за неї . Для нього лише 29 років.
- Звісно сумувала.А ти чому приїхав?- Я пропускаю його в дім. Чоловік трішки здивовано дивиться на мене.
- А ти нічого не знаєш?Я тепер твій опікун.Щоб ти не пішла в дитячий дім, я взяв опіку на себе.Ну ти зрозуміла..- Я скривлююся , адже згадую, як колись проводила з ним час.Як друг, він дуже класний...а от , як батько...
- О ні..Скажи що ти пожартував?- Ден махає головою і підходить до мене .
- Ні, тепер я буду твоїм опікуном до повноліття. Усі 2 роки. Два роки у мене влада над тобою. - Він хитро посміхається . А я лише відходжу.
- Ну добре.Спати будеш в кімнаті..тата. -Я споглядаю на ті двері і згадую всі події того дня. - Хоча..краще в гостьовій.Поки до тієї кімнати не будемо лізти .- Ден дивиться на мене з співчуттям. Але я знаю,що це не щиро.Він ніколи не любив мого батька. НІКОЛИ!
- Добре. Я зараз трохи відпочину, бо з дроги дуже втомився. - Я маю головою а він йде в спальню. Я пішла на кухню не налила собі соку і взяла яблуко.Та й в холодильнику не було майже що їсти.Потрібно буде поповнити всі запаси.От Ден і поповнить
Сіла до столу та включила телевізор. По всіх каналах одне і теж .
- Ліса, підійди сюди.- Чую я з другого поверху й швидко йду туди. В руках Ден тримає пачку презервативів . - Що це? - Запитує він , а я прикушую губу.
- Це не моє.Це ..ем..напевно..друзі забули.- Він дивиться грізно на мене.
- Я знаю, коли ти брешеш. - Я закочую очі , а Ден починає сміятися. - Наша маленька дівчинка виросла?
- Це не те що ти подумав.
- Та все..Забудь.Я не твій тато .Не буду контролювати твій кожен крок.- А він думає що тато контролював мене?Та ніколи!Я жила, як хотіла. Я пішла з кімнати на кухню.У вікні побачила Мію і Джейна які наближалися до мене. Вони не встигли постукати, адже я відчинила двері.
- Я думаю,що ти вже заспокоїлася.. і ми можемо спокійно побути з тобою .-Промовляє Мія і я легко посміхаюся. Спочатку вона мене обіймає, а потім Джейн. Ззаду я бачу Тайлер і Джо.Вони підходять до мене і кожен обіймають.Вони ,як і я , втратили дорогу людину.Тільки от вони лише Ель, а я ще й батька.
- Проходьте .- Вони сідають .- Я зараз принесу соку.Зачекайте . -Я виходжу з вітальні і йду в кухні.За мною пішов Тайлер.
- Ліса .- Промовляє він.
- Слухаю тебе .- Кажу коли наливаю сік в стакани.
- Я хочу попросити вибачення за той бал .- Я піднімаю очі.
- За що вибачення?ТИ нічого поганого не зробив.- Ми не вспіли договорити,тому що в кухню зайшов Джо.
- Про що говорили?- Запитує він. Тайлер нервово дивиться на бере сій . Він поніс його в зал.
- А ти хіба не чув? - Промовляю доволі байдужим і таким егоїстичним голосом. Я йду в зал, але тут Джо хапає мене за руку.
- Скільки можна?З ним ти така добра..весела.А зі мною повна егоїстка. Показуєш,що тобі байдуже на мене.- Джо обіймає мене , а потім різко притискає до стіни.- Ти знаєш,що мені не байдуже на тебе. Ти спеціально виводиш мене?Робиш боляче?Навіщо?- Говорить парубок і б'є кулаком в стіну. - Та... та пофіг.- І тут він цілує мене.Як тоді...вперше.Я відповідаю на поцілунок , але швидко відвертаю голову.
- Не цілуй.- Фиркаю я закушуючи губу .
- В тебе забув запитати.- Він знову повертає моє обличчя та цілує мене.Так жадібно , як в останнє. Я закрила очі та вже спокійно обійняла його за шию.То все ж у мене є якість почуття до нього?