Обрані Долею

Спогади

Глава 1
Розділ 4

Він підійшов до мене і забрав листок. Коли він побачив, що там намальовано і написано "МІСТЕР ГЕЙЦ". Він так розлютився, але нічого не сказав. Прозвенів дзвінок і я хотіла швидко вийти з класу, щоб Містер Гейц мені нічого не сказав.

Учитель: Джессі, залишся треба поговорити.
Дженні: Я тебе почикаю за дверима.
Я: Ага
Дженні вийшла з класу, і вчитель підійшов до мене.
Учитель: Джессі я розумію, це для тебе все нове, але те, що ти намалювала...
Я: Вибачте, але це не я намалювала і це не мій почерк.
Учитель: А хто ж це тоді намалював?
Я: Ну Тобі сказав, що це мені передала Джейн, здається.
Учитель: Джейн... Гаразд, можеш іти.

Я вийшла з полегшенням.
Дженні: Що він тобі казав?
Я: Нічого.
Дженні: А що ти йому казала.
Я: Правду, що це мені Джейн передала.
Дженні: Добре пішли на урок.

В нас була Українська література. Ми зайшли в клас і всі так на мене подивилися.
Я: Давай сядемо за останньою партою.
Дженні: Давай.

Так вийшло, що ми сиділи за Джоном і Бадом. Джон, щось там писав, може ще досі переводить мені книгу. Стоп. В ній же його фотографія є, сподіваюся він нічого такого не подумає. Відкрилися двері, і до класу зайшла Джейн.
Джейн: Ну що Джессі, накричали на тебе? - вона таким голосом це запитала.
Я: Ні, я сказала, що це ти намалювала.
Дженні тихо до мене: Дарма ти це сказала.
Джейн: Якщо ти тут новенька, це не означає, що ти маєш тут командувати.
Тобі: Але ж вона нічого такого не сказала.
Джейн: Ви чули якийсь писк?
Джон: Джейн, годі тобі, заспокойся.
Джейн: Гаразд, якщо ти просиш. А ти, Джессі, якщо думаєш, що я від тебе відстану, то ти помиляєшся.

Вона обернулася і пішла.
Джон: Та не звертай на неї увагу, вона з усіма так. Ось я переклав її.
Я: Дякую.
Джон обернувся і прийшла вчителька.

Всі: Добрий день.
Учителька: Добрий день. Джессі я бачу, що ти в нас новенька, розкажи про себе.
Я: Добре. Раніше я мешкала в Києві, а зараз приїхала до тітки.
Учителька: А надовго ти тут?
Я: Назавжди, сподіваюся.
Учителька: Твої батьки з тобою приїхали?
Я: Ні.
Джейн: Та матері вона не потрібна, от вона її й відправила куди подалі.
Я: Не правда... Вона... Померла.
Джейн: Співчуваю, але так тобі і треба.
Я ледве здержала сльози.
Я: Вибачте.
Я взяла портфель і втикла з класу.

Дженні: Джейн, обов'язково було це говорити?
Джейн: А що я такого сказала?
Учителька: Джон знайди її поки нічого не сталося.
Джейн: А чого зразу Джон? Он хай Тобі піде.
Учителька: Джейн мовчи.

Коли я вибігла з класу, я не знала куди втекти, від всіх. Біля школи був чудовий парк, і я побігла туди. Я бігла і побачила лавочку...