Обрані Долею

Книга "Доля"

Глава 1
Розділ 7

Дорогою назад ми зустріли Кері. Я зрозуміла, що дому в неї не має. Вона сиділа біля входу до школи, і мені здалося вона була сумна.
Я: А вона, що на шкільному подвір'ї живе?
Дженні: Хм, я навіть і не знаю. Мабуть, так.
Я: Шкода.
Ще б трохи і я заплакала. Мені було шкода Кері. Звичайно, я любила всіх собачок.

Я прийшла додому. Зоя була зайнята, тому я гуляла з Луною. О, яка ж вона весела, з нею не засумуєш. Вона вважається моєю двоюрідною сестричкою, а я й не проти такої сестрички. Потім Зоя покликала нас їсти. Ми поїли, Зоя пішла уклала Луну спати.
Зоя: Джессі, ти пішла б погуляла, а то цілими днями вдома сидиш.
Я: Та може, все рівно якось нудно.

Я пішла до Дженні.
Дженні: Так ти все-таки вирішила погулять?
Я: Так, вдома роботи ніякої немає.
Дженні: Ну добре. Може ще когось погукаємо?
Я: Давай.
Ми зібрали компанію: Дженні, я, Тобі і Том. Я думала, що Джулі теж з ними гуляє, а виявилося, що вона живе в сусідньому селі. Ми довго гуляли, завтра субота тому спішити додому не було причин. Першого погукали додому Тобі , а в трьох не цікаво, тож ми теж пішли по домам.

Дженні: Ти не дуже спішиш до дому?
Я: Та ні. А що?
Дженні: Та просто робить нічого.
Я вирішила трішки затриматися, сподіваюся Зоя не проти. Ми сіли на лавочку.
Я: Можна питання?
Дженні: Так.
Я: А раніше з ким ти дружила, ну до мене, і Джулі?
Дженні: Я дружила з Джейн.
Я здивовано на неї подивилася, не вірила, що вона могла дружити з Джейн.
Дженні: Що? Раніше вона не була такою, ну принаймні мені здавалося. Ну зараз я не хочу з нею нічого спільного мати.
Я: А що трапилося?
Дженні: Ми дружили, дуже сильно дружили, ми були найкращими подругами. А потім як ми пішли до 9 класу, вона змінилася і не в найкращу сторону. Ми із іншими також дружили, а коли їх не було поруч вона розповідала про них те, що вони просили нікому не говорить. Мені це набридло і я сказала, що більше не хочу мати таку подругу. Це як раз було в той день коли ти приїхала.
Я: Ого. Ніколи б не подумала, що така, як ти буде дружити з такою, як вона.
Дженні: Так, нікому тепер не віриться...
Хтось з будинку: Дженні іди до хати, вже пізно.
Дженні: Добре, мам. Завтра ще побачимось.
Я: Пока.
Дженні: Пока.

В мене в голові не вкладалося, як Дженні могла дружити з Джейн.
Зоя: Ну, що нагулялася?
Я: Так.

З не зрозумілими думками я пішла до своєї кімнати. Полежала, подумала, і вирішила почитати книгу. Треба дати їй назву, як тільки я взяла її до рук, на палітурці з'явився напись "Доля". Я відкрила її, а вона сама перелестувала сторінки, і зупинилася на сторінці з Джоном. Там було написано: "Сьогодні особливий день з якого все і розпочнеться". Розпочнеться що? Де продовження? Продовження не було, я перегорнула сторінку вона було пустою, просто білою. Я нічого не розумію, в мене в голові якісь не зрозумілі думки. Від них мене відволік телефонний дзвінок.

Звонив...