Обрані Долею

Джессі в книзі?

Глава 1
Розділ 9

Хлопець: Мене звати Стайлз.
Я: Чудове ім'я, а мене Джессі.

Назвавши своє ім'я я посміхнулася, потім до магазину зайшов чоловік.
Чоловік: Стайлз, скільки тебе можна чекати?
Стайлз: Я вже йду. Просто знайомився.
Чоловік: Я тебе тут раніше не зустрічав. Як тебе звати?
Я: Джессі Таверс.
Чоловік: Не може бути...,- обличчя у нього було здивована ніби він мене знав. - Стайлз, нам потрібно йти, негайно.
Стайлз: Який же ти нудний. Бувай, ще побачимося.
Я: Бувай, приходьте ще.

Той чоловік став якийсь дивний коли я сказала своє ім'я. Він мене знає? Здається мені, що так, і я йому не дуже то й подобаюсь.

|| (Джон - я)

Нарешті дійшов до парку. Я ні де її не бачив. Я не став довго чекати, та й дуже цікавила книга, тому вирішив піти до неї додому.

Зоя: Привіт, Джон. Ти мабуть до Джессі?
Я: Привіт, так.
Зоя: Ходімо вона в своїй кімнаті.
Може вона забула про нашу зустріч? Чомусь у мене відчуття ніби щось сталося.

Ми пішли до кімнати Джессі.
Я: Її тут не має.
Зоя: Хм, дивно. Я не бачила щоб вона виходила.

Зоя підійшла до ліжка. Там лежала книга, вона нагадувала мені "Долю". І в якийсь момент я відчув, що мені в руки щось гріє, дуже сильно. Моя книга почала нагріватися, а потім взагалі зникла.

Зоя: Вибач, але тобі треба піти.
Я: Перекажеш Джессі, що я приходив. Добре?
Зоя: ... А, так звичайно.

Я пішов додому. Дорогою прийшла думка: "Треба було взяти книгу. Може там є якісь відповіді." Я прийшов, і взявся за роботу. Треба було зробити плакат до тижня зарубіжної літератури. Так і відволікся від набридливих думок.

Пройшов деякий час. Від роботи мене відволікли дуже знайомі голоси. Вони лунали з вітальні. Я підійшов, і привідкривши двері подивився хто ж там прийшов.
Я: Зоя? Що вона тут робить?

Мама: Джон, ти тут?
Я вирішив мовчати. Було цікаво чого ж вона прийшла. Та й щоб сказала мама дізнавшись, що я підслуховую.
Мама: Що сталося? Ти дивно виглядаєш?
Зоя: Джессі...
Вона дістала з сумочки книгу, і віддала мамі. Мама взяла її, і роздивлялася.
Мама: Ти хочеш сказати, що Джессі там?
Зоя: Ні, вона...(перегорта сторінки)... тут.
Мама: Але я думала, що...

Я стою і таке відчуття, ну знаєте запах дерева, яке тільки-но підпалили. Я подивився на двері, вони диміли. Як таке могло статися?
Зоя: Ти відчуваєш?
Мама: Так, таке відчуття ніби дерево горить.
Зоя: Зараз не проте. Як її повернути? Я пообіцяла Мел, що захищу, будь-якою ціною.
Мама: Я не знаю. Коли ми останнього разу з нею зустрічалися, вона не навчила нею користуватися. Залиш мені книгу, може я щось знайду.
Зоя: Добре. Мені потрібно йти. Проведеш?
Мама: Звісно.

Вони пішли на подвір'я, і зупинилися. Ну звісно ж я пішов за ними.