Обрані Долею

Викрасти книгу

Глава 1
Розділ 10

Ну звісно ж я пішов за ними.

Зоя: Ти ж пам'ятаєш Мел?
Мама: Так. А чого ти про неї згадала? Вона ж померла.
Зоя: Ну, не зовсім.
Мама: Що? Ти знаєш щось таке чого не знаю я?
Зоя: Ну зараз не знаю напевне. Вона приходила до мене перед тим, як Джессі переїхала сюди.
Мама: Гаразд, іди вже, бо мені скоро на роботу.

| (Джессі)

Клієнти приходять, і приходять. Пройшов деякий час, мій керівник, Містер Дін, дав мені зарплату і відпустив додому. Але куди мені йти? Я ходила по місту. І зненацька наткнулася на напис: "Відкриття нового готелю 'Зоря'. Завітайте, вам сподобається". Чому б ні. Питавши дорогу у людей, я дісталася туди доволі швидко. Готель був гарний і великий. Я насмілилася зайти до нього. Так, в середині він був не таким уже й великий, як з вулиці. Я подзвонила в дзоник.
Жінка: Зачекайте, будь ласка.

Я вирішила пройтися по готелю. Скрізь висіли картини, на них були зображені різні країни. Я знайшла Британію, Китай, Індію та Іспанію. Там були і ще картини, але я не впізнала звідки вони.
Жінка: Я бачу тобі сподобалися картини?
Я: Так, вони чудові. Ви мандрівниця?
Жінка: Так. Але більшість картин мені привезли.
Вона мені розповідала про кожну картину, та з якої країни вона привезена. Я слухала її історії не відриваючись, не завдаючи жодних питань.

Я: Ой, я ж забула представитися, Джессі.
Жінка: Андреа Вільямс.
Я: У вас чудове ім'я. І ви знаєте такі чудові історія, і так багато про різні країни.
Андреа: Так, було діло. Коли була десь твого віку, втекла від батьків, і почала мандрувати. Першу країну яку я відвідала була Італія, а останньою - Намібія.
Я: Ого, я завжди хотіла побувати в Британії.
Андреа посміхнулася: Це чудова країна, але дощі там ідуть кожного дня.
Я: Мені подобається дощ.

Ми розмовляли, спустився хлопець. Я його спочатку не впізнала. Стайлз: Привіт. Давно не бачилися.
Я: Так, давно, - сказала і посміхнулася.
Андреа: Так ви знайомі?
Стайлз: Було діло... Вона в магазині працює, от і познайомилися.

|| (Джон)

Зоя віддала книгу мамі. Я повинен дізнатися, що трапилося з Джессі. Раптом задзвонив телефон.
- Вибач, зараз не до тебе Джейн, - сказав сам собі, і проігнорував дзвінок. І тут мені прийшла чудова ідея: сам я не впораюся, треба комусь розповісти. І перше ім'я яке промилькнуло в голові - Дженні. Я вирішив їй зателефонувати і все розповісти, не відкладаючи на потім.
- Джон? - запитала вона.
- Дженні, ми можемо зустрітися, це щодо Джессі.
- А твоя дівчина не буде ревнувати, - з її голосу було зрозуміло, що вона сміється.
- Дженні! - трохи грубо, але в мене не було часу.
- Добре-добре. Де зустрінемося?
- Пам'ятаєш будиночок у лісі, ви ще з Джейн його знайшли? Отам ми й зустрінемося.
- Коли туди приходить?
- Сьогодні, в... - я почав рахувати скільки мене треба часу щоб поцупити в мами книгу.
- Джон, чого ти мовчиш?
- В три, приходь в будиночок о третій годині. Почекаєш трохи, якщо я запізнюся.
І вона поклала слухавку. Сподіваюся, що вона прийде, а саме головніше щоб повірила. А тепер треба позичити книгу у мами так щоб вона не помітила її відсутність.

| (Джессі)

- Ці картини чудові, - і я це сказала тому що справді так вважаю. - Ви знаєте про них так багато начебто вони ваші друзі.
- Вони й справді мої друзі, інших у мене немає, - вона говорила з посмішкою, ніби раділа, що її друзі саме картини.
- А як же ваш син? - я запитала і в той момент посмішка з її обличчя зникла.
- Якщо можеш з ним не спілкуваться, то скористайся чим шансом, - в мене одна тільки думка "що?". - Він не такий яким здається на перший погляд. В нього багато таємниць, які краще нікому не знати. Зрозуміла?
- Що зрозуміла? - запитав Стайлз.
- Ем... Андреа розповідала про Єгипет, на картині. І говорила, що єгиптяни знали багато таємниць з якими вони не дуже то й хотіли ділитися.
- Зрозуміло, - здавалося я викрутилася і не сказала нічого зайвого, але він так подивився на свою маму. Добре, що я просто посміхнулася. Він подивився на мене, і пішов нічого не сказав.
- Дякую, що нічого йому не сказала. І звідки ти знала, що єгиптяни не любили ділитися таємницями?
- Мені бабуся розповідала про Єгипет, - якщо чесно мені стало легше коли Стайлз пішов. - Стривай, я згадала? Згадала!
- Що ти згадала?
- Я згадала свою бабусю, яка мене дуже сильно любила. І значить я не сирота. І десь є моя бабуся.
- Якщо вона тут, і ти знаєш, як вона виглядає, я допоможу тобі її знайти.
- Справді? Ви допоможете?
- Так, я знаю тут всіх. Та й до того ти не сказала Стайлзу про те, що я насправді тобі сказала.
Я на це вже не звертала уваги. В мене є бабуся, і я її обов'язково знайду...