Мій Хлопець Оборотень

_9_

Я прокинулась від того що по моєму тілі розгулюють пташки.
Піднімаючись із землі я дивлюсь на себе.
Засохла кров, побої, порваний пазурами мій одяг, царапини на руках і на ногах, а також біль в ногах і в животі.Від такого виду я закрикую і закриваю рот рукою.
О ні!Що це було?Невже це так зі мною зробив Макс.Але я нічого не розумію..що це з ним було, я пам'ятаю тільки те що його очі набували дедалі чорнішого відтінку а потім він якось ставав злим навіть скаженим і кинув мене землю і із ударом по лицю я відключилась.
Надворі ніч, нічого не видно.Я пробую зробити крок, та тиск і напруга мені забороняють цього.
Через силу я малими та кволими кроками йду геть із цього місця.Вже бачу машину по якій ми сюди приїхали.
Невже він лишив мене тут одну і жорстоко побив.
За що?!
Обережно сідаю на переднє сидіння і заводжу машину.
Голова ниє не позволяючи мені зосередитись на дорозі.

Як це витримати - - - -

Я успішно виїхала на дорогу.
Руки трясуться.Зараз я прямую до себе.

Я там одна пролежала цілий день?! А він мене нахабно побив і кинув на розтирзання.
За що ж він так зі мною!Чому?Я ж кохала його.Так!Ми всього день знайомі а його присутність заставляє мене і німіти.
Ледве я доїхала до дому.Я заглушила мотор біля воріт, і вийшла з машини.

-Пприж..еніть на ддвір. -слабо змогла я вимовити охоронцям.Вони побачивши мій вигляд кинули однин одному дивні погляди і кивнула мені.

-Місс з вами все впорядку? -запитала один з них помогаючи мені підійнятись по сходам в всередину дому.
Я не мала сил йому щось відповісти.
Щойно я увійшла всередину на мене накинулись прислуги.

-О Боже!Що з вами!Хто це з вами так зробив! -я нічого не вимовила тільки тяжко увібрала воздуху.
Вони взяли мене так щоб я не упала і повели в мою кімнату.
Я вже лежу на ліжку, в кімнату вбігає одна із працюючих в нас жінок і замащує мені рани.Звісно це пече, та я неплакала бо і не мала сил і на це.
Раптом сюди заходить Аня і дивлячись на мене її зіниці збільшуються від подиву і перепугу.

-Боже!Насть, що з тобою? -вона присідає до мене.

-Що сталось? -запитує вона у прислуг.

-Ми самі нічого не знаємо, вона увійшла до дому така. -швидко відповідає її одна з них.

-Та що ж це!Ддобре, ви тут будьте а я зараз прийду. -сестра звертається до прислуги і виходить із кімнати.

Мені на царапини залили спеціальною цілющою речовиною, у нас є така, я пізніше про неї розповім, кров на губі мені змили і заклеїли пластиром, на синяк на щоці мені приложили марлеву пов'язку.
Тут в кімнату заходить лікар.
Лікар хлопчачої статі.
Я його мало бачу та все ж трохи побачила : на вік йому не більше 23 років, світло-коричневе волосся, великий зріст, і він був красивий.

-Вийдіть будьласка. -звертається він до всіх присутніх.Вони вийшли, а він присідає до мене на ліжко і дивиться швидко на всі рани.Коли ми ззтолкнулися поглядами я побачила його голубі очі.Він дивився на мене так із співчуттям.

-Тихо-тихо, всее буде добре. -говорить тихо він торкаючись спеціальними лікарськими річчями до мене.
Від дотиків мені впаражає і я тихо шеплґ від болю.На це він старається ніжно дотиркатись.

Йому справді жаль мене?Я завжди думала що всім лікарям пофіг на своїх пацієнтів.
Але цей виглядає хорошим і симпатичним.

Навіть у цю мить я замітила його незрівнянну красу.А він точно лікар?Виглядає ніби із подіуму зійшов.
Він дає мені випити щось і після цього я засинаю.

Людоньки!я дуже стараюсь наздогнати втрачений час, я маю писати і другі історії, на одну знаєте мені йде 15 хвилин десь, так-так, а крім цеї у мене є ще 2 інші історії.Я старатимусь їх дуже часто писати щоб розпочати нові і смішні історії, на це мене надихнула одна письменниця.
Чемні будьте! Хохо 💋