Принцеса для вампіра

7.В заточенні

Перше що я побачила, коли проснулася, була темна кімната. Я постаралася піднятися, але зрозуміла, що мої нога і руки зв'язані. В кутку кімнаті зарухалася темна постать і я побачила стару жінку у довгому плащі з капюшоном, що закривав лице.

- Ну привіт, Асано. Давно не бачились. Ти знаєш хто я?

- Ти відьма, що викрала мене у моїх справжніх батьків і убила названих. - ні каплі не роздумуючи, відповіла я.

- А ти знаєш чого я так поступила? - на її питання я змогла лише похитати головою. В її очах промайнула нестримна лють і мені стало по-справжньому страшно.  - Я всього лише хотіла відімстити. Око за око, зуб за зуб, дитя за дитя. Твій батько убив мого сина, а я поклялась убити його первенця. Але от щастя! Ти родилася вісницею. Ти могла підкорити сам час, кров і пустоту. І тут я зрозуміла, ось він, шанс. Шанс повернути мого сина і відімстити за його смерть.

Від страху мене почало трусити, а сміх, що виривався з грудей старухи не додав впевненості.

- Мені всього лише потрібно принести тебе в жертву богу Мортему - богу смерті. І усе. Мій син повернеться, а ти загинеш.

- Ні! - вигукнула я, - Я не дозволю!

- Дурне дівчисько! - жінка підійшла і вдарила мене по лиці черевиком. На очі накотились сльози і я уже відверто почала ридати. - Поплач. Поплач. Можливо це твої останні сльози.

З цими словами жінка відійшла від мене, а почала гірко ридати.

"Вейн. Веніар. Де ти?" - подумки покликала я хлопця і провалилася в темноту...

У цей же час в домі Алістера...

Двері різко відкрилися і до кімнати забігли двоє дівчат. Лиця у них були стурбовані й на них чітко виднілися відголоски страху.

- Ми отримали вашого листа і тут же побігли до вас, - мовила русоволоса дівчина, яку звали Монікою.

- Що сталося? - запитала друга, золотоволоса, Алексія.

- Асану викрали. - тихо мовив чорнявий хлопець, що до того нерухомо стояв в кутку.

- Як так викрали?! - в голосі Алексії звучала чиста істерика. - Як так викрали?! Ви обіцяли за нею приглянути. - дівчина закотила рукава і попрямувала до хлопця, але на половині дороги її зупинили. Високий підстаркуватий чоловік тримав дівчину за руку:

- Ми нічого не змогли вдіяти, але якщо ми хочемо її врятувати, то потрібно діяти. І для початку потрібно її віднайти.

- Але що ми можемо? Ми всього лише підлітки. - заперечила Моніка.

- Взагалі то я можу, - тихо мовила Алексія і потупила погляд. - Я читала в одній книжці. Це темна заклинання, але за його допомогою можна віднайти любого.

- Ти впевнена? - запитав дівчину Алістер.

- Угу. Ради Асани я піду на все.

- Но це темна заклинання. - знову заперечила Моніка, - темна магія з першої спроби нікому не вдається.

- А мені вдасться.

- Що потрібно?

- Близький серцю предмет, того кого шукають. Кров любимої людини та три свічки.

Через п'ять хвилин перед дівчиною на столику лежало старе покривало, ніж і три свічки.

- Вейн. - Алексія звернулася до хлопця і простягнула йому ніж. Вампір зрозумів усе без пояснень. Зробивши надріз на долоні, він простягнув руку і кров почала густими краплями падати на покривало, а дівчина почала говорити, - Прийми земля мої дари, огорни вогонь їх силою своєю, чи в повітрі чи в воді найдіть мені того кого моє серце бажає, - на очах у дівчини появилися сльози та, як тільки перша крапля впала на закривавлене покривало, здійнявся вогонь, а очі дівчини побіліли.

Рука сама почала виводити на столі букви, а тоді очі вернули звичний карий колір і дівчина впала в забуття. Алістер підійшов до столу і побачив на темній поверхні білі букви та цифри. Чоловік підняв дівчину і положив її на диван.

Молодий хлопець в у цей час встиг побачити надпис і, ні слова не говорячи метнувся до дверей.

"Тримайся, Асано. Я уже іду", - подував хлопець...

...