Місяць мій провідник

Усе пішло непоплану...

Роль Автор

- Т-тео?

Тео спав у кріслі качалці.

- М?Що таке?

- Я нічого не бачу... Тео я нічого не бачу!-прокричала Валері.

Її повіки були розплющені,але замість прекрасних карих очей були повністю білі. Тео сидів і зазирав у її очі. Вони не були тепер приємного кольору гарячого шоколаду у яких деколи бігали бісики. З Валерених очей потекли сльози, але не такі як у інших. Вони були з ртуті. Це означало,що...вона...скоро загине.

- Де я є?

- Ти у моєму домі.-відповів Теодор.

- І,що буде дальше?

- Випусти свого внутрішнього вовка.

- Ти, що з дракона звалився? Який вовк?Як випустити? Тео,я сліпа. Чорт тебе побери я сліпа як грьобаний кріт!

- Твоя правда...-промовив Тео опустивши голову, через мить він заричав вовчим голосом.

У Валері на мить очі почали приймати колір, але цього не вистачило...

- Я на мить про...прозріла.-відповіла Валері здивовано.

- Це уже прогрес...-сказав Теодор гордячись собою.

- Я буду такою назавжди?

- Не знаю. Твої батьки у тебе вдома?

- Ні вони поїхали по роботі у Лондон.

- Це уже плюс. Ти тут..ем...лежи..я зараз принесу щось поїсти.

- Дякую Тео.

- Немає за що Вал.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Валері лежала. Вона тепер не може бачити світ. А як живуть сліпі? Правильно!Вони розвивають інші органи чуття. Валері зняла з себе шкарпети і попробувала встати. Слухом, вона відчувала спокійне биття химерівського серця Тео. Ногами, кожний крок Тео. 

Пройшло декілька днів.Валері тепер живе у свому домі. Вона майже усе робила окрім варіння їжі, у цьому їй допомагав Тео.  Життя наладилось. Чи не так? Валері Джонсон- химера-перевертень який має особлий дар. Для неї життя підготувало ще дуже багато випробувань, страждань,  а на кінець і щастя. Вона відчуває до Тео якусь приязнь.Хоча у душі розуміє, що скоро щось станеться між ними погане.  А Тео?Тео, також щось відчуває. Вона не така як інші дівчата, що вішаються йому на шию.Не така. Вона любить  самотність. Вона любить бути тінню своїх друзів.А він любить бути у центрі уваги. Вони як вода і вогонь, як місяць і сонце, як гірка правда і солодка брехня. Вона його тінь .Але Теодор розуміє, що вона тільки всього навсього його маріонетка.Це план гри. І вона мала у ньому вмішуватися дуже мало. Але усе пішло не так. Їхні життя зустрілись. Усе пішло не по плану...