Місяць мій провідник

Кінець?

Все відбулося дуже швидко. Коли мої друзі на чолі зі Скоттом зайшли у це приміщення, до мого серце почалося підкрадатись липке відчуття страху. Це відчували й інші,але вони майстерно приховували усі емоції за маскою. Розділившись , у кожного було своє завдання. Я стовбичила біля входу ,що б повідомити про прихід Тео і його стаї. Серце відчувало наближення Рейкена. Руки вспотіли. Чому я настільки переживаю? Заспокійся Валері! Двома руками я вдарила собі по обличчі. Вони тут.
Він. Тут. Вовчі інстинкти дали про себе знати. Замість нігтів появились пазурі, очі змінили свій колір. З темр'яви вискочила каніма. Це була дівчина. Істота старалася задіти мене своїми пазурями і хвостом. Почувся вовчий рик. Ним я сповістила друзів ,що вони тут. Каніма настрашилася і відповзла. Не помітивши ззаді вендіго, я приложилась добряче головою до стіни. Почалася бійка. Свою увагу я зосередила на хлопця-вендгіо забувши про каніму. Вона замахнулась своїми кігтями над моїм обличчям. Інстинктивно прикривши лице руками , я відчула пекучу біль. Каніма наносила свої удари все більше і більше. Усі руки були роздряпані . Моє падаючи на землю тіло оніміло. Не можу поворохнутись. Трясьця! Тільки зараз я згадала ,що каніма своїм ядом паралізує людину.
Це був кінець . Від бездиханості хотілося кричати і рвати волосся на голові. Дура! Ну от і навіщо ти сюди поперлась?! Чому ти так мало тренувалась?! Хотілось блювати від своєї жалюгідності. От і настала вирішальна мить. Каніма гидко посміхаючись наблизила свої пазурі до мого обличчя. Класно Валері! Ти помреш від своєї неуважності. Браво!
Мої очі автоматично закрились. Це кінець. Я підвела своїх друзів.
5,4,3,2,1,0 ______________
Я вже померла?
- Ти ,що це твориш?!-пролунав чийсь голос.- Ти здуріла?!
Пролунав приглушений крик. Відкриваю очі. Каніма зникла.
- Я сказав не вбивати її, а принести її до мене цілою і не ушкодженою!
До моєї свідомості туго доходило ,що я ще жива.
-Валері? Ти чуєш мене?- сказав Тео наблизившись до мого обличчя.
Очі повілі закриваються. З них потекли сльози.
-Ти потрібна мені! Валері! Будь ласка не закривай очі!!-просив Теодор.
Своїми пальцями він стер мої сльози.
-Валері, я... Валері...я....- його губи почали тримтіти. - Не покидай мене, чуєш не покидай мене Вал.
Очі закрилися. Настала темрява.
.
.
.

Любов п'янюча і болюча.