Червона Павутина

Частина 13: Світанок

  Команда бігла вздовж доріжки і наближалася до маєтку. Навколо, на диво, не було нікого. Діставшись до вхідних дверей Ленс вибив їх ударом ноги і повів інших всередину. Вони потрапили в величезний хол. Як тільки команда просунулася далі, з усіх сторін на них побігли ті самі люди в накидках. Почалася запекла битва і Ленс знищуючи ворогів не міг перестати думати про те, де зараз Еліз і як вона. Маєток пронизав шум, який доносився з двору. ‘’Вертоліт’’. Ленс миттєво відреагував і побіг до сходів, що вели нагору. Позаду почувся голос Дарва:
- Ленс! Лови!
  Коли Ленс обернувся, то побачив, що Дарв кинув йому ту саму кусарігаму, проти якої він боровся в останньому бою. Залишивши свою косу в холі він побіг нагору з новою зброєю. Підіймаючись сходами, він ледве не молився, щоб встигнути. В кінці сходи привели Ленса до дверей на дах. Він вибив їх і в цей момент вертоліт відірвався від землі та почав віддалятися. ‘’Не втечеш!’’ Ленс побіг до краю будинку, і запустив лезо кусарігами в вертоліт. Воно зачепилося за ніжку і Ленс тримаючись за ланцюг полетів разом з ними. Вертоліт почав робити дивні піруети для того, щоб скинути Ленса. Але той не здавався, він ліз вверх по ланцюгу, і дістався кабіни гвинтокрила. ‘’А Дарв схоже продумав це. Ланцюг кусарігами зроблений з якогось на стільки сильного сплаву, що витримує мене навіть в таких умовах’’. Взявшись за ручку дверей Ленс відчинив їх і побачив, як всередині сидять перелякані Кумо та Еліз. Ленс з усієї сили  вдарив Кумо і той втратив свідомість. Під сидінням лежали парашути і вони могли стати для Ленса рятівним білетом. Він одягнув одного з них і почав підтягувати до себе ланцюг. Нарешті до кабіни піднялась булава прикріплена до іншого кінця. Ленс закинув її до кабіни пілота. Звук, який видавала булава змусила пілота, який і так знаходився під сильним тиском, втратити свідомість. Вертоліт почав кружляти в повітрі і стрімко падав донизу. Ленс взяв перелякану Еліз на руки і вистрибнув з кабіни. Відкривши парашут, вони обидва спостерігали, як вертоліт вимальовуючи дивні фігури падав прямо на купол арени, яка просто сіяла від прожекторів. Вертоліт вдарився в купол і вибухнув. Недалеко від місця падіння приземлилися Ленс та Еліз. Скинувши парашут і зрівнявши дихання, Ленс вже хотів пояснити Еліз, що тут відбувається, але позаду почулися гуні тріски. Від удару гвинтокрила по куполу пішли величезні тріщини і згодом вертоліт провалився всередину і впав на ті рівнини, де Ленс поборов першого свого супротивника. Скло почало ламатися і падати донизу. Ленс схопив Еліз за руку і вони побігли в напрямку найближчого краю. Вони бігли з усіх сил і чули як позаду ламається та падає скло. Тріщини вже почали їх випереджати, але нарешті Ленс та Еліз ступили на бетонну стіну. Важко дихаючи Ленс подивився на арену і побачив як дрібненькі кристалики та величезні уламки купола падали на арену. Світло прожекторів, відбиваючись від них, створювало прекрасну гру світла. Вони нарешті в безпеці. Ленс повернувся до Еліз і вже хотів почати говорити, коли раптово в його щоку прилетів сильний ляпас.
- Ти хто такий? – з тремтячим від страху голосом запитала Еліз.
- Все ж ти забула, - сказав Ленс.
- Забула що?
- Забула гру у квач під яблуневим цвітом, забула війну їжею в їдальні, забула те, як ми прикидалися що спимо, коли вихователька приходила в нашу кімнату, а коли двері замикали ми вмикали ліхтарик і читали казку про…
- …сміливе левеня, - продовжила фразу Еліз, - Ленс? Це ти?
- Давно не бачились Елізабет Корн, - з усмішкою промовив Ленс.
- Я… думала… - не могла повірити своїм очам Еліз.
- Що я помер? Так і є. Я вже не той Ленс, що тоді. Але повір, одне залишиться незмінним назавжди – ми сім’я. А я свою сім’ю ніколи не покину.
  По щоках Еліз потекли сльози. Від плачу вона не могла встояти на ногах і ледве не впала, але Ленс підхопив її. Він обійняв Еліз і притиснув до себе настільки сильно, що вона ледве дихала.
- Спокійно, - сказав Ленс,- Все вже закінчилось. Я заберу тебе звідси.
  Він повів її до краю стіни, і вони присіли, звісивши ноги. Ленс подивився донизу і крикнув що він тут. Еліз також стало цікаво кого він кличе.
- Хто це? – запитала вона.
- Найкраща в світі команда, - відповів Ленс.
  Внизу стояли Дарв та Рей. Вони вийшли з тих дверей, які вони зламали. Все закінчилось добре. Ленс перевів свій погляд на вулички. Туман вже розсіявся і з даху арени відкривався прекрасний вид. Вулички якими вони бігли, пробираючись до Кумо, пофарбувалися в червоний колір через кров всіх тих, хто став у них на шляху. Через гірський хребет пробилися перші промінчики сонця, які освітили ту червону від крові павутину вулиць, в центрі якої сиділи Ленс та Еліз.
- Пора вертатися додому, - промовив Ленс до Еліз, і та мовчки кивнула з усмішкою на обличчі та сльозами щастя на щоках.