Червона Павутина

Частина 10: Туман

  Ленс прокинувся в ліжку свого номера. Біля нього дрімав Рей. Дарва в кімнаті не було. Ленс вже хотів встати, щоб піти випити води але від цього прокинувся Рей.
- Ти куди? Лежи, - ледве не закричав Рей.
- Я просто хочу води випити, – спантеличено відповів Ленс.
- Ти 2 дні лежав в ліжку непритомний і тут захотів води. Лежи, я зараз принесу, - позіхаючи сказав Рей.
- 2 дні? – зі здивуванням промовив Ленс.
- Ага, - кричав з кухні Рей ,– тебе з арени сюди принесли. Ти там після бою втратив свідомість.
- Я пам’ятаю. Ти бачив? Їх там було двоє! Це як розуміти?
- Ну адміністрація виправдовується тим, що вони переплутали графік і призначили трьом бійцям з’явитися в один час, - відповів Рей.
- То чого вони нападали тільки на мене? – продовжував дивуватися Ленс.
- Та я розумію, що це брехня. Вони спеціально хотіли викинути тебе з турніру, - сказав Рей.
- З чого ти взяв? – запитав Рей.
- Ми з Дарвом багато чого обговорили за ті 2 дні. Ми зійшлись на думці, що в турнірі бере участь один представник від організаторів.
- Тобто?
- Ну дивись, уяви, що ти організатор. Ти створюєш турнір, робиш призовий фонд в 100 000 доларів, запрошуєш туди найкращих бійців світу і одного свого представника. А тепер вимальовується наступна ситуація, від того, що в турнірі беруть участі відомі бійці, ти привертаєш увагу всього світу до себе, оскільки ти – організатор, ти можеш робити все, що забажаєш.
- Наприклад ‘’випадково’’ переплутати графіки в турнірі, – сказав Ленс показуючи руками уявні лапки.
- Ага. І він по чистій випадковості виводить з гри найсильнішого бійця.
- І так доки в грі не залишиться…
- Тільки їхній представник, - закінчив Рей.
- Розумно. І славу отримали, і 100 000 при собі залишили.
- Угу. Але їхній план трішки не вдався. Ти переміг обох. Але розслаблятися не можна, вони напевне придумають новий план, як тебе вивести з гри.
  В цей момент до кімнати увійшов Дарв. В руках в нього були пакети з продуктами та медикаментами.
- О, ти вже прокинувся. Як почуваєшся? – запитав Дарв.
- На диво, добре, - з усмішкою відповів Ленс.
- Та він тільки очі відкрив, вже хотів піти на кухню, - сміючись сказав Рей але наступної миті змінив обличчя на більш серйозне. – Я йому розповів про нашу розмову.
- Добре. Від кого,від кого , а від Ленса це приховувати було б не розумно, - відповів Дарв.
  Дарв поставив на стіл пакети і почав виймати їхній вміст. Ленс встав і почав вдягатися. В двері постукали. Команді доставили їхній сніданок. Поснідавши, Дарв попросив Ленса показати йому рани. Обробивши порізи, які вже почали затягуватися, Дарв перемотав Ленса. В двері знову постукали. Цього разу це був Аку. В руках в нього був пакет з фруктами для хворого.
- Я так подивлюся фрукти вже не знадобляться, - з усмішкою сказав Аку.
- Привіт. Фрукти ніколи лишніми не будуть, - відповів Ленс.
- Схоже, ти вже нормально себе почуваєш, - сказав Аку.
- Так. Ні сліду від втоми, - промовив Ленс.
- Чудово. Слухай, я хочу тобі дещо показати, - з серйозним обличчям сказав Аку.
- Що саме? – зацікавився Ленс.
- З цим турніром щось не так. І я хочу тобі дещо показати, щоб це довести.
  Після цих слів Ленс подивився на Рея, який стояв позаду Аку, той несхвально похитав головою. Він почав мовчки рухати губами і Ленс зрозумів, що він хотів сказати: ‘’Не розповідай’’.
- То що ти хочеш мені показати? – запитав Ленс.
- Це треба побачити, - відповів Аку.
- То коли ми повинні туди піти?
- Ввечері.
- Ми також ідемо, - заявив Рей.
- Без проблем, - повернувся до того Аку.
  Після цього Аку попрощався і ,зі словами, що в нього сьогодні ще є деякі справи, пішов.
- Чому ти не хотів, щоб я йому розповів? – запитав Ленс в Рея.
- Пам’ятаєш, що я тобі казав? Будь хто може бути зрадником, і він не виключення, - відповів Рей кивнувши в бік вхідних дверей, через які щойно пройшов Аку.
- Але ж він також сказав, що цей турнір дивний. Я думаю йому можна вірити, - промовив Ленс.
- Ти думаєш представник організатора не в курсі про його плани? – рішуче заявив Рей.
- Ти параноїк.
  Настав вечір. Як і обіцяв Аку повернувся і Ленс з іншими вже на нього чекали. Вони пішли вуличками. Надворі було достатньо темно. Небо затуляли хмари і на додачу до цього піднявся туман. Світло дальніх ліхтарів ледве через нього пробивалося, тому поле зору було не дуже далеким. Акума вів їх звивистими вуличками так, ніби він тут виріс і знав кожний закуток. Через декілька хвилин дороги вони підійшли до воріт. Вони були не такими гігантськими як ті, що на арені але помітно більші ніж мали б бути. Аку пригальмував групу.
- Далі підемо тільки ми з Ленсом, - заявив Аку.
- Це ж чому? – різко відреагував Дарв.
- Далі можна проходити тільки бійцям арени. Вас не пропустять, – відповів Аку.
- Ми про таке не домовлялися, - напружено сказав Рей.
- Спокійно. Все добре. Я піду. Зачекайте тут трішки. Через декілька хвилин повернемося, - заспокоїв інших Ленс натякаючи, що він довіряє Акумі.
  Аку та Ленс продовжили наближатися до дверей, доки не зникли у тумані. Рей та Дарв провели їх недовірливим поглядом. Нижню частину воріт не було видно через туман, виднілася тільки верхівка. Ворота були сталевими і на вигляд дуже важкими. Вони були вбудовані в скелю, яка обгороджувала арену та навколишню територію. З глухим звуком двері почали відчинятися. Ленс побачив наскільки вони товсті. ‘’Що можна ховати за такими дверима?’’ Вони з Аку увійшли всередину і двері за ними почали зачинятися. Вони потрапили в просторий коридор, який освічувався світильниками. Він був не дуже довгим, але по величині та формі повторював ворота. В кінці коридору були ще одні ворота, такі ж як перші. Вони також почали помалу відкриватися і Ленс з Аку увійшли. Ворота позаду зачинилися. Ленс опинився в дуже дивній кімнаті. Вона чимось нагадувала ту кімнату, в якій проходило зібрання в перший день. Приміщення було у формі циліндра. Стеля була достатньо високою, але не йшла ні в яке порівняння з підлогою, котра була настільки низько, що покривалася туманом, так само як в тій кімнаті для зібрань. В центрі кімнати знаходився сталевий круг, підвішений до стін на товстих сталевих ланцюгах. Вхід в кімнату та плиту з’єднував сталевий місток. Ступивши на круг Ленс усвідомив наскільки він важкий. Почувся скрегіт ланцюгів, коли їм довелось тримати на собі ще двох людей. Аку пішов вперед залишивши Ленса за собою. Він дійшов до іншої частини плити та розвернувся дивлячись на Ленса.
- Ну як тобі? – запитав він Ленса.
  Ленс вдивлявся в провалля під плитою. Між краєм круга та стіною була велика відстань. Ленс відреагував на питання Аку тільки через декілька секунд.
- Дивна кімната. То навіщо ти мене сюди привів? – відповів Ленс досі вдивляючись в провалля.
- Знаєш що там всередині? – запитав Аку.
- Що? – поцікавився Ленс, ще пильніше вдивляючись в туман.
- Там ті, хто заважав моєму батьку. І незабаром ти до них приєднаєшся.
  В Ленса похололо всередині. Його зіниці звузилися. Він обережно піднявся і почав повертатися до Аку. На обличчі Акуми вирізнялись божевільні посмішка та очі. В його руках стискався пістолет, і дуло його було напрямлене на Ленса.