Червона Павутина

Частина 8: Зустрінемось у фіналі

  Акума виявився ще одним учасником турніру. Він спостерігав за боєм Ленса і був вражений його здібностями. Аку з самого початку знайомства показав себе,  як дуже товариська особистість. Його мова була спокійною та рівною, часто використовувалися вдалі жарти, які ще більше розряджали атмосферу. На вигляд Акума не подавав ніякої загрози, його статура чимось нагадувала Ленсову і зовсім не була схожа на бойову.
  Діалог між Акумою та Ленсом продовжувався не дуже довго, але обидва зійшлись на думці зустрітися того ж дня для ввечері біля фонтану в дворі готелю. Після розмови Аку пішов далі коридором, а Ленс разом зі своєю командою увійшов в ліфт.
- Що скажете про нього? – запитав Ленс, як тільки зачинилися двері ліфту.
- Не знаю. На перший погляд звичайний хлопчина, - відповів Рей.
- Звичайний? Ти не забув, що він учасник турніру непереможених, а це вже означає, що він НЕ звичайний, - зауважив Дарв.
  Через пів години команда вже була в своєму номері. Ленс одразу впав на ліжко безсилий і ледве тримав очі відкритими. Дарв та Рей майже відразу, як тільки прийшли, сказали, що вони хочуть сходити подивитися усю територію, на якій знаходиться арена.
  Дарв та Рей ходили вуличками покинутого міста доволі довго і врешті вирішили піднятися на той пагорб, куди вів ‘’живий тунель’’. На небі яскраво світили зорі, здавалося, ніби світло від них навіть яскравіше ніж ліхтарі на вуличках. Арена виднілася з усіх куточків цього примарного рослинного світу. ЇЇ купол з середини освітлювали прожектори, і здавалося, ніби там зараз проходить не бій, а виступ якоїсь відомої рок-групи. Світло було настільки яскравим, що пробиваючи купол, освітлювало і гірські вершини. Видертись на те місце по таким крутим сходам виявилось набагато важче ніж спускатися вниз. Підіймаючись, Дарв декілька раз зачепився за сходинку і ледве не покотився донизу, адже на підйомі не було жодного ліхтаря. Витративши майже півтора години, вони нарешті досягли вершини. Те, що вони побачили, шокувало і заворожувало одночасно.
  В той час, як Дарв та Рей вибиралися на пагорб, Ленс зібрався з силами і вирішив все ж вийти на зустріч з Аку. Підійшовши до фонтану, він присів на нього і почав спостерігати за безхмарним зоряним небом.
- Довго чекаєш? – пролунав голос збоку.
- Ні, - відповів Ленс.
- Вибач. Небо тут завжди прекрасне. Слухай, які в тебе враження від турніру після першого бою? – запитав Аку і також почав дивитися на зорі.
- Нічим не відрізняється від інших. Все побудовано на крові та вбивствах. Знаєш, зізнаюсь чесно - я пішов на арену тільки заради грошей. Я – сирота,а сиріт неохоче беруть на роботу. В моїх очах арена була єдиним правильним варіантом. Я ніколи навіть не задумувався про те, що мені доведеться пережити коли виберу цей варіант. Скільки людей я вбив… Колись я вже пережив відчуття втрати і знаю наскільки це нестерпне та гнітюче відчуття. В багатьох моїх суперників були сім’ї. І я, змусив їх відчути те саме. Розумієш? Я навіть не задумуючись про це, забирав у них життя! Тепер я розумію, але все одно не зупиняюсь. Я планую припинити свою криваву кар’єру після цього турніру, - з важкістю розповідав Ленс.
- Я розумію. Я теж вбив не одну людину. Але цей світ побудований на основі жорстокого принципу: або ти, або тебе. І ми з тобою вибрали життя. Якби ми не зробили того всього, ми б не змогли зараз сидіти говорити і дивитися на зорі, - підтримував Ленса Аку.
- Ти справді вважаєш, що це того варте? Всі ті жертви були варті того, щоб сидіти отак і дивитися на зорі? – сказав Ленс і повернув голову до Аку.
- Не знаю, - важко видихаючи, промовив Аку.
  З-під куртки, яку накинув на себе Ленс, проглядалися бинти.
- Як твої рани? – звернув на них увагу Аку.
- Добре. Дарв перемотав мене. Мій наступний бій післязавтра. Щось придумаю за цей час, - відповів Ленс.
  У темряві перед ними з’явилися дві химерні постаті. Схожі на тіні, вони почали наближатися до фонтану. Це були Дарв та Рей, вони повернулися зі своєї нічної вилазки. Побачивши їх Ленс попрощався зі своїм новим товаришем, і пішов з командою до номеру.
- Ну як, ви побачили щось цікаве? – запитав Ленс коли вони увійшли в номер.
- Ми обходили багато різних вуличок, в особливості, нас цікавили усі ті будівлі, які виднілися серед рослинності. Але на нас здивувало,що  усі будівлі, до яких ми підходили, були під охороною, хоч і не дуже серйозною. Проте, ми все ж зуміли пробратися до кількох, і вони виявилися абсолютно порожніми. В них немає ні меблів, ні шпалер. Це порожні кімнати, хоч на вигляд і нові. І це не було б настільки дивним, якби не той факт, що нам ще в перший день, той чоловік, сказав, що це будинки персоналу, - розповідав Дарв.
- Але це ще не найцікавіше. Ми також вирішили піднятися на той пагорб, з якого прийшли сюди, і ти не уявляєш, що ми побачили, - продовжив Рей.
-   Вулички. Вони утворюють собою зображення павутини, і її центром є – арена, - закінчив розповідь Дарв.
- Цікаво. Ну це напевне можна зрозуміти. Це все побудував відомий на весь світ ‘’Павук’’. То чому б йому не побудувати арену у вигляді павутини? – зауважив Ленс.
- Мабуть, твоя правда. Головне, щоб ми не заплутались у цій павутині, - задумливо сказав Рей.