Ранок... Неділя відпочинок.
В суботу Еля нічого не робила дивного. Вона розкладала речі та слухала музики. Весь час вона сиділа в кімнаті.
Я постійно мав її кликати щоб вона йшла їсти. За столом ми знею не разу не сиділи. Але цього ранку довелося. Ми їли пластівці та були самі в кімнаті.
- Можить досить на мене так витріщатися?! - нагримала на мене вона.
- Як? - налякано запитав я.
- Жалісно. Ніби тобі мене школа. Я знаю, що тобі місіс Мері все розповіла... - грубо відповіла вона.
- Да мені тебе не шкода! Не краплі! Можливо ти заслужила!? - накричав я на неї. Ось не вдячна. Ми їй тут те се, а вона притензії пред'являє.
Вона нічого не сказал вона лише швидко звеласся та побігла в свою кімнату.
Увесь день вона не виходила звіти і нічого не їла. Лише під кінець дня вийшла поїсти.
Мені було дуже соромно. І я пішла просити в неї пробачення. Але вона просто мовчала
