"Опісля "

Життя після смерті?

      
Лише один крок... Один маленький крок. І все... Усе нарешті буде скінчено! Мені набридло. Набридло жити. Мені немає для кого чи для чого жити... Я- непотрібна   сіра маса. Який сенс мого існування? Один крок. Лише   встати зі  стільця. І все... Цього ніхто не побачить. Непотріб ніколи ніхто не помічає. Тим більше тут. В закинуті будинки ніколи не заглядають. Хоча кому до мене є діло? Правильно! Нікому. Все... Ступаю. У цей момент стілець упав. На шнурку який колись мав освітлювати дитячу, або вітальню. Але вже все одно. Тепер він став носієм смерті. Дівчина повисла. Без жодного зойку.
Відкривши очі вона побачила чоловіка який ніс її на руках. Вони швидко перестрибували з будинку на будинок. Дівчина відкрила рот чи то для запитань, чи крику та її випередили. Невідома постать почала говорити.
-  Що ти твориш?  Тобі жити набридло?
- Так.- коротко відповіла дівчина.
- Ти ж розумієш що якби не я тебе очікувало куди гірше життя ніж ти мала ?
-  Тобто?
- Ти думаєш чому в тому будинку немає жодної живої душі?
- Ну від міста далеко. Високо.
-  І все? Сучасне людство ніколи б не зупинили такі дурниці.
- А що ж тоді ?
- Бар'єр. Він пропускає лише сильну ауру. Ти думаєш дух насититься простою людською душею і тілом ?
- Не плети єресь! Я тобі не 5-річна дівчинка аби вірити в духів та привидів. І тим більше , навіть якщо й так , яка особливість моєї душі? Яка  цінність мого тіла ?
- Це твоє право вірити мені або ж ні. А особливість - це те , що у твоїй крові на клітковому рівні є часточки магії. Тобто ти одна з небагатьох хто може володіти цією силою.
- Не розказуй мені байок. Ще скажи що дракони , зубная фея, ельфи і гноми реальні.
- Нуууу... Так.
- Зрозуміло... Потім це вияснемо. Скажи мені на милість. ЯКОГО МИЛОГО ТИ -  ЛЮДИНА ЯКУ Я БАЧУ ВПЕРШЕ В ЖИТТІ НЕСЕШ МЕНЕ КУДИСЬ? І ХТО ВЗАГАЛІ ТАКИЙ?
- Все ?
- Агась - сказала ображено дівчина.
- Почну спочатку. По-перше, я не людина , я - фамільяр чаклуна. Тому не рівняй мене до нижчих.  По-друге врятував я тебе чисто через зацікавлення мого господаря до тебе.
По-третє несу я тебе до дому. І головне! - тріумфально піднісши палець вгору сказав фамільяр через що чуть не опустив дівчину до долу. Можливо ти мене і не бачила , але з часу смерті твоїх батьків я весь час слідкував за тобою.
- Чому ж я не бачила тебе раніше ?
- Бачать мене лише ті, кому я дозволю. А за тобою дивитися я мав підпільно.
- Чому ж зараз показався?
- Бо це критична ситуація.  Плюс до того ти вже готова до зустрічі. А ось і все. Приїхали.
Він легенько приземлився і акуратно поставив дівчину на землю. Ноги не тримали її тому вона упала.
- Йой - схопився за голову хлопець. Мені ласти!
Наступної миті на подвір'ї маленького будиночку з білої цегли з'явився
хлопець . У нього були різні очі. Одне червоне , інше сіре з відтінком голубого. Біле волосся було неначе фарбоване. Тоненькі уста, та ледь помітні під волоссям брівки нічим не відрізняли його від простої людини. Але... З білого волосся виступали такі ж білі... ВУШКА!!!. За спини виднівся хвостик , такого ж кольору як і вушка.
- Що з нею? - спитав хлопець.
- Я... Я - почав заїкатися фамільяр.
- Що ти , ти? - нетерпляче скрикнув
- Я... я забув зняти заборону рухів - опустивши очі відповів винуватець.
- Н-А-В-І-Щ-О? - по складах промовив господар дому.
- А ти думав людина яка вижила після самогубства , сидячи у не знайомої людини на руках що буде робити?
- Ну брикатися. Ну добре з цим вияснили. А як ти міг забути зняти закляття?
-  Ось так.
- Добре. Йду занесу її в кімнату.
Після цього вухатий незнайомець взяв її на руки і поніс у білі хороми.