В кожної людини є свої секрети та історії, які вони хочуть, щоб ніхто не дізнався. Думаю, не існує такої людини, що немає чогось свого особистого. Вона була теж такою. Дивною, не такою як усі. По своєму особлива. Вона завжди боялася показувати свої...
Цього місяця,ще приїхала подруга з Чехії. Її звуть Тереза. Вона живе навпроти мене. Сюди приїжджає до бабусі та дідуся. Не віриться, що ми на сьогоднішній день стали такими близькими і дружимо. Ще 7 років назад, я була іншої думки що до неї. Я з нею дуже сильно ворогувала. Ми билися, кидалися камінням, чуть одну - одну не повбивали. Тереза дружила з моєю сестрею, я була у неї завжди на останньому місті. Та з кожним роком я ставала все ближче й ближче до неї і ми почали здружуватися. І так ми подружилися. Деколи дивуюся як з таких ворогів, що ненавиділи навіть присутність один - одного, могли подружитися. Тепер я знаю всі її секрети, а вона мої. Ми ще довго говорили, коли вона приїхала. Як-не-як не бачилися 9 місяців. На відміну від мене, вона дуже красива. У неї світло русяве волося нижче плечей і кришталево-голубі очі. У неї дуже часто змінюються очі. Один день сірі, другий сині або голубі.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
У вечір я пішла у центр з подругою Євою. Ми сиділи на колисанках і говорили про життя, про різні ситуації. Дорогоюдодому. - Чуєш, хочу тобі щось сказати. Знаю що це дивно прозвучить, - сказала я. - Та кажи, що таке? - Я не розумію одне. Чому саме я живу тут, що я маю зробити в цьому житті, чому я саме така. Я можу думати і говорити, відчувати все це. - Сама деколи так думаю. - А може все це сон. І я скоро проснуся. Не хочу тебе обіжати, але здається, що я в цьому головна, так наче світ крутиться наді мною. Здається так, наче ти іграшка. Просто я не можу розуміти, що ти думаєш чи відчуваєш. - То правда. От мені здається, що ти теж як іграшка. І деколи здається, наче хтось управляє мною. - Так, так. Буває. А може то правда, і хтось керує нашим життям та світом. Так само, як ми гралися ляльками в дитинстві, і керували ними. Може так само і нами керують. - Мені стало дивно - Може й так. Навіть страшно уявити. А якщо то правда, і нами керують. - Блін... Справді страшно. - Знаєш, буває деколи, що я хочу щось сказати, а мені вихопиться не то, що я собі думала, а щось інше, але я то не хотіла говорити. Так наче справді управляють мною, і кажуть, що мені говорити. - Йой, то правду ти кажеш. Так само у мене юуває. Що я щось зроблю, чи скажу, але я того не хочу, а потім думаю, чого я то зробила. - Блін!! Мені страшно. А якщо то правда, що нами управляють. Що хтось з неба дивиться на нас, так як ми на маленьких мурашок. - Хто-зна. Я якось по телевізорі чула. Там говорили про якісь чудеса, відкриття...бла, бла, бла... І один чоловік сказав, що щось невідоме, чи то сутність, чи що то, управляю людствою та світом. Я навіть не знаю правда то, чи ні. Але все-одно відчуваю, що щось там є. Дивно все це. - Не знаю. Може і правда щось є. - Добре, давай буде про то, - сказала я, - бо мені аж страшно стає. - Добре. - Мені якось дивно, що ми поговорили про таке. - Мені теж. Я сама не розумію, чого ми про все це говорим. Я аж задумалася, - відповіла Єва. - Якщо чесно, я вже давно про це думала, але нікому не могла сказати. Думала, що з мене поржуть і не зрозуміють. - Я теж деколи над цим задумувалася. І мені самій дивно, що я могла про це сказати комусь. - Ага. Я давно хотіла сказати це. Але не знала як пояснити це. Мені аж легше стало, коли я то комусь сказала. - Мені теж. Навіть трохи страшно.
Ми вже пішли по домам. Я цілу дорогу думала, а якщо все це правда. Сама не знаю.
