Життя наповнене Б О Л Ю.

Висновок з бабусиних слів.

Нарешті вихідні. Можна нормально відпочити у тиші без зайвих думок. Та зникло світло. І я немала чим зайнятися. Телефон був виключений. А без телефона, це як без голови.
Я лежала на ліжку, і думала, як же нудно, треба щось робити. Тоді я з братом і 2 сестрами грали у дитячу гру " Спорчений телефон". Цю ідею придумала звісно ж Я. Не знаю, напевно б інші посміялися, як дорослі діти, грають у дитячу гру. Та все-одно було весело.
Хоч не було світла, але якось так було класно. На душі спокійно. Ще давно такого не було. Цей затишок, сміх, тишина... Було про що подумати. Я дуже любила тишину, для мене це було самим більшим лікарством. Але так спокійно мені ще не було, хоч все-одно десь в глубині душі було сумно.
" Зима. Прогулянка. Сніг. Школа. Я говорю з усмішкою до Назара. Мені так добре. Поцілунок. Обійми. В душі мурашки. І відчуття наче тебе затягує в глибину. Я дивлюся на нього , і мені просто хочеться з ним стояти так вічно." Я прокинулася зі сльозами на очах. Це був тільки сон. Я ще довго плакала. Серце болить. Ще давно Назар мені подобався. Це була дитяча любов. В цей самий день я посварилася, і це назавжди. Хоч зараз він мені ані трошки не подобається, але ці спогоди були дуже болючими....

- Іди мити посуд, - говорила мені мама.
Я читала бабусі на телефоні " Правда чи міф".
- Правда:" На 40% інша людина бачить тебе кращою, ніж ти думаєш про себе."
- Ну так, це правда, - відповіла бабуся, - а я вже страшна.
- Ади, бабо, не говоріть таке, ви ще не бачили страшних.
- Все-одно я страшна, - з насупленим обличчям говорила бабуся.
- Ей. Всі старенькі так кажуть. Колись я буду старенькою.
- Я вже своє пережила. Ноги болять. Очі всюди хочуть піти, але ноги не слухають ( напевно кожна бабуся так каже ).Мені всі кажуть:" Помаленьку, і все буде добре." Їм легко сказати. Та нічого не міняється. Я навіть ввечері не можу спати, і собі тихенько плачу.
- А чого ви плачете?
- Я не знаю. Самі сльози течуть. Я вже старенька.
Бабуся почала плакати.
- Та бабусю, не плачте. Нічого не зміниться.
Я обняла бабусю, і пішла мити посуд.
Моя бабуся вже старенька. Їй 83 роки. Вона багато чого пережила, та краще про це не згадувати. Бабуся інколи мені розказує історії з її життя, та такі, що з кожного слова, можна відчути ту біль і хочеться плакати.

Тоді я зробила висновок. Що не буду плакати із-за якихось дрібничок. Від сьогодні я змінююся. І це крапка.