Через годину. Я знову вийшла на вулицю . Сіла на поріг і думала, чи правильно я поступила з Мішою. До мене прийшов Влад і сів біля мене. Він розпитував мене, що у мене там з Мішою і чи хтось подобається мені (дивно це все).
- Влад, - сказала я.
-Що?
- Чомуу все так складно?
-Ну да правлу ти кажеш. Сам незнаю. Я сам думав, що все так просто, а то не так.
Ми сиділи ще довго і мовчки дивилися на зірки. І тут я згадала:
" Я вибігла з клубу вся в сльозах, просто так. Всі танцювали. Просто розуміла, що щось не так, наче я не у своїй компанії. Я сіла біля сходів клубу і як завжди дивилася на зірки, щоб хоч якось себе заспокоїти. До мене вийшов Влад і сів біля мене. Я швидко обернулася і витерла сльози.
- Чого ти пішла з клубу, ходи танцювати. Еее, почекай підніми голову.! Ти що плакала?? Що таке?
- Я, я не плакала. Просто тут сижу.
- Ні, ти плакала. Ану закрий очі.
- Нащо?
- Треба.
Ну і я закрила очі. Віе своєю рукою доторкнувся до мого обличчя. Я відчула його теплий дотик і мені пішли мурашки по шкірі. Він своєю рукою витер мені сльози.
- Ти такой плакала. Що таке?
- Нічого, все добре. Просто посиди тут ше трішки біля мене.
- Ну...добре.
Він сидів біля мене і намагався хоч якось мене розсмішити"
Може тоді я зрозуміла, що він мені подобається.
Я посміхнулася, коли це згадала
- Чому посміхаєшся? - Запитав Влад
- Так так просто. Просто дещо згадала.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Життя наповнене Б О Л Ю.
Historische fictieВ кожної людини є свої секрети та історії, які вони хочуть, щоб ніхто не дізнався. Думаю, не існує такої людини, що немає чогось свого особистого. Вона була теж такою. Дивною, не такою як усі. По своєму особлива. Вона завжди боялася показувати свої...
