Одна історія на двох

Частина 8

   Я проснулась в холодному поті. На годиннику 7:49.

 —Чорт! Я проспала! - збираючись перевертаю все в кімнаті. Через 5 хвилин вибігаю на кухню.

 —Гукі, ти мала зараза! Чому ти не розбудив мене?

 —Не хотів влазити в твій особистий простір.

  Мені так кортіло дати йому підзатильника, але часу не було. З дому я вибігла в розтріпаній формі з розпущеним волоссям і щіткою в руках. Зате встигла на автобус.

 —Я думав ти на мітлі полетиш. - Гукі все ще продовжував язвити, за що таки отримав "смачного" підзатильника.

 — Жорстока! З таким твоїм характером до скону дівуватимеш..

  До школи ми йшли пішки, бо з автобусу нас вигнали за бійку..

  На щастя ми встигли, за 3 хвилини до дзвінка я зайшла в клас. Моя парта була окупована групою на чолі з Техьоном. Це лише підлило масла в вогонь мого "прекрасного" настрою.

  Тепер я сиджу на першій парті середнього ряду, прямо перед вчителем.

  На перерві до нас завітав Гукі:

 —Нуна, ти забула свої ліки. - цікаво, що він вже придумав. - Буде не весело якщо ти попадеш в лікарню. - це була сама серйозність.

 —Що ж я без тебе робитиму, Гукі? - я з награним преживанням кинулась його обіймати - Краще б за себе хвилювався. - вжившись в роль я пустила "скупу чоловічу сльозу".. На перекір моїм сподіванням, всіх переклинуло через цю незамислувату фразу.

  Зі швидкістю світла слухи про "хворобу" Гукі рознеслись по школі. І все б нічого, але в ЧонГука "виявили" одразу пару десятків "хворіб": рак, серцеву недостатність, туберкульоз і ще купа всього, шкода, що синдрому язика без кісток "лікарі" не виявили.

  Доки мій братик спростовував слухи, я помирала зі сміху, а його фанклуб почав (паралельно) збирати гроші на лікування і готувати вечір присвячений пам'яті Чон ЧонГука. Одним словом сміх і гріх.

  Окрім продовження мого життя, ще одним плюсом цієї "маленької брехні", початої не мною, було те, що Техьон був зайнятий. Допомагаючи розгрібати оту "кашу" він немав часу бігати за мною.

  В ці кілька днів без "хвоста" ім'я якому Те, я ходила на дах, але Білого Короля там не було. Не те щоб я надіялась чи хотіла побачити його, просто мені стало цікаво який він насправді.