Одна історія на двох

Частина 2

  Мене звати Сузу, мати мала японське коріння тому й назвала сузу, що перекладається як дзвіночки. Хоч по мені й не скажеш, я наймана вбивця. Переважно, коли чують наймана вбивця або асасин уявляють здорового чоловіка, який рукою може проламати череп. Саме тому дівчину 17-ти років і ростом 158 навряд чи хтось запідозрить. Ще б зовнішність менш помітну..

  Три дні тому мені доручили "прибрати" наглядача провінції Кьонсон. Враховуючи теперішній стан країни не дивно, що дойшло до такого, і все ж це вперше "замовили" когось настільки високого статусу.

  Моя ціль - Чонім Тан Джин, 26 років, ріст 170, зовнішність доволі приваблива. Наймолодший з 8-ми наглядачів, все ще неодружений. Одним словом дуже бажана та вигідна партія. Але немає ідеальних людей, тим більше серед чоловіків. Сам Тан Джин доволі загадкова персона, а про його паршивий характер ходить немало слухів. Наприклад кажуть, що він вбиває слуг, які провинились, а наречених продає в рабство. Ще говорять, що він демон який любить пити кров дітей із кубка зробленого з черепа його батька. Що поробиш як людська фантазія річ страшна..

  Для того аби виконати місію, я вирішила пробратися в дім служанкою, але це виявилось не так просто зробити. Мені довелось "прибрати" одну із слуг щоб зайняти її місце. Звичайно я не вбивала її, нема чим зайнятись но руки марати, просто підтасувала події так, що на роботу вона прийшла зовсім п'яна.. Як я й думала, слух про те, що слуг вбивають - суцільна брехня.

  І так чере 5 днів після мого приїзду в Тегу(центр провінції Кьонсон), я підібралась до моєї цілі, принаймні так думала. Але тут мене чекало велике розчарування, адже я надіялась швидко виконати місію. По-перше у величезному маєтку мало слуг і обов'язків стільки, що після роботи спиш, як вбита дитина. По-друге, Чонім Тан Джин цілими днями працює, що зводить вірогідність побачити його майже до нуля, а лишитись з ним наодинці - за межами фантастики. По-третє, в його покої заходити може лише головна слуга, яка працює тут вже більше 20-ти років. Одним словом, він скорше від старості помре, аніж від моїх рук.

  Пройшло 2 місяці відколи я прийшла всюди, вже майже настало літо, а мені ще ні разу не пощастило побачити "ціль". Зате вияснила звідки взявся слух про вбивство слуг. Як виявилось люди з різних причин не витримують у цьому домі більше місяця. А так як самі вони переважно з інших провінцій, то повертаються назад. «Якщо так важке, то чому не наймуть більше слуг?» - спитаєте ви, але це непросто через "кроваві легенди". Якщо коротко: те ще пекло.

  І от в один з таких "пекельних" днів, коли я мила підлоги(ви ж розумієте, що щоб вимити  цю громадину часу і зусиль треба чимало), зрозуміла, що хтось пройшовся по щойно вимитій підлозі залишивши за собою доріжку слідів..

  Мені здалось, що моя кров от-от закипить і я кинулась шукати "власника слідів". Не зважаючи на непристойно великі розміри будинку, довго шукати не довелось. Переді мною стояв не знайомий мені чоловік вбраний так, що й не зрозумієш хто він.

 —Як можна було так безцеремонно пройтись по щойно вимитій підлозі?! - налетіла я на незнайомця явно збиваючи його спантелику. - От дам вам в руки швабру і будете перемивати! - все ніяк не замовкав мій дурний рот, а чоловік дивився на мене з шокованим виразом обличчя.

  І от коли я нарешті замовкла, і тільки швидко дихала, ніби щойно пробігла крос, чоловік роззувся, вернувся на "місце злочину", закатав рукави і почав перемивати підлогу. Я не очікуючи такої реакції стала як вкопана і потрохи моє лице стало вишневим.

  На зчинений мною ґвалт збіглися усі слуги і побачивши доволі дивну картину з шоком застигли. Головна служанка з криком: «Юний Господарю!» - кинулась відібрати у нього швабру. В цей час я вирішила "злитися" з білими стінами і виникло сильне бажання "пограти" в самураїв, а якщо бути конкретним зробити сеппуку(харакірі).

  З цих далеких думок мене буквально видьоргнули. За руку мене тримала старша служанка і сильно кричала, правда від шоку я не розібрала її слів, вона хотіла вдарити мене, але Чонім Тан Джин зупинив її. Він сказав, що винен і вирішив виправити помилку, до того ж "розминка" йому не завадить. Усі слуги були шоковані, я ж була в передсмертному стані. Тан Джин наказав усім повертатись до роботи, а про інцидент забути.

  Коли всі розійшлись, а я все ще стояла як вкопана до того ж бліда як смерть, він почав сміятись. Наглядач провінції Кьонсон заливався сміхом уже тримаючись за живіт, а на очах виступили маленькі слізки. Загнана цією реакцією в ще більший ступор, я дивилась на нього як на ідіота.

 —Хороша робота! - трохи заспокоївшись він похлопав мене по голові. Після цього Тан Джин пішов в свою кімнату все ще подавляючи сміх, а в мені проснулось дике бажання прибити цього гада..