Одна історія на двох

Частина 10

  «—Де я? Тут так темно і холодно. Тут є хтось?

 —Ми в твоєму серці і тут лише "я" - голос роздався відлунням.

  Я почала обертатись намагаючись знайти власника голосу. Та навколо було хоч око виколи.

  Прямо над моїм вухом пролунав сміх і я відчула як хтось обійняв мене за плечі.

 —Невже дурненька Сузу забула хто вона? Забула тих кого погубила і того кого любила? Чи ти брехала коли казала, що кохаєш більше за життя, усі що були і будуть? Зрадниця! - вона злилась.

 —Якщо ти знаєш моє минуле,то розкажи мені,прошу.

 —Забула...Невже ти справді не пям'ятаєш? - власниця голосу притихла, але голос звучав таким розчаровано-здивованим і здавалося, що їй мене шкода.

 —Я не можу розказати тобі..

 —Чому?!

 —Ти маєш згадати сама.. але я покажу тобі дещо.

  В темному просторі почали з'являтись картинки. Це були фрагменти мого минулого життя.

 —Це все було в моїх снах..

 —Але то були лише вирвані уривки,так ти зможеш побачити більше.

  Після цього ми не говорили більше, я просто дивилась "фільм".

  Майже все я вже бачила, але один фрагмент зацікавив мене: я стояла в красивому будинку серед трупів. Один все ще живий стояв переді мною на колінах молячи пощадити.

 —Не роби цього, Сузу. Це зламає твоє життя. - говорив Кіра, який стояв в мене за спиною.

 —Не можу, я мушу дійти до кінця, лише так ми... - раптова різка біль завадила розчути фразу.

 —Сузу, моя люба Сузу. Як шкода, що пов'язати нас може лише смерть.. - він плакав.

  Після нього знову стало темно.

 —Час вийшов. Тобі треба вертатись.

 —Але чому саме зараз?

 —Якщо не зараз, то вже ніколи. - гірка усмішка.

—Я все ще не розумію. Заплуталась! - знову різка біль.

—Вертайся!!! Негайно!!! - плач - Згадай хто "я" і хто "він". Не забудь це, пообіцяй!

—Обіцяю!.. - я нарешті побачила її обличчя. Це була "я"..

Знову різка біль.»

Чиїсь далекі голоси. Коли я відкрила очі, то була змушена закрити їх знову - світло разило очі.

Остаточно прийшовши до тями я побачила, що знаходжусь на даху. Переді мною сидять Юнгі, Нам Джун, Те Хьон, з далека кричачи підбігає Чон Гук, а за ним вчитель Джин.

—Нунааа!!! - Гукі кинувся обіймати мене.

—Ей, Кукі, вгамуйся. Ми її з того світу вертали не для того, щоб ти задушив. - Юнгі хотів відчепити Гукі від мене, але я не дала йому цього зробити.

—Мені було так страшно.. - я плакала, зі всіх сил обіймаючи брата.

  Я не знаю скільки вже і скільки б ще просиділа так, але приїхала швидка, яка мала забрати мене.

 —Я їду з тобою. - твердо сказав Гукі.

 —Краще тут залишся, якщо щось, то ти її доб'єш тільки. - не менш впевнено відповів йому Нам Джун.

 —Тоді нехай Те Хьон поїде. - брат не любить програвати.

  Але Те і разом з ним Юнгі кудись зникли.

 —Тоді Я їду. - зрадів Гукі.

 —Ні, ти залишаєшся тут. Я поїду. - з президентом важко сперечатись навіть Чон Гуку. 

  В поліклініці мене обстежили і сказали, що зі мною все в порядку. Просто через сильний переляк м'язи дихальної системи защемило. Мені прописали заспокійливе і відпустили додому. Наступні кілька днів я не ходитиму до школи.