Одна історія на двох

Частина 9

  Кабінет клубу журналістики знаходиться в другій частині будівлі (школа складається з двох частин: в першій 1-й та 2-й курси, учительська та медкабінет; в другій 3-й курс, кабінет учради та кімнати для гуртків), саме туди я йду зараз.

  Зірвана стаття перетворилась в м'ячик і тепер то піднімається майже до стелі то спокійно лежить в моїй руці. Дзвінок на урок продзвенів якраз тоді коли я відкрила двері клубу журналістики.

  В кімнаті сиділо троє хлопців на обличчі яких з'явився неабиякий переляк.

 — Чого тобі? Уже дзвінок продзвенів! - це мабуть був їхній лідер. Виглядав він відверто кажучи жахливо та й поводився жалюгідно.

 — Я хочу щоб ви написали чисто сердечне признання і повісили його на дошці оголошень. - я говорила спокійним рівним тоном.

 — Яке ще признання? Що ти несеш?! Забирайся звідси! - він почав нервувати.

 — Таке яке пишуть злочинці в участках. - я нарешті зайшла в кімнату, повільно наближаючись до них.

 — Та за кого ти нас маєш?!! Ми..

 — За брехунів, які порушили мій спокій. - атмосфера повільно, але впевнено загострювалась.

  Хоч урок вже почався, на шум зібрались глядачі серед яких були і вчителі.

 — Що тут відбувається? - це був вчитель Джин.

  — Во-Вона увірвалась сюди і пробує нас залякати! Їй не сподобалась правда, що ми написали про неї!

 — Ах, правда значить..- я вдарила рукою по столі, не зводячи погляду з "постраждалих"— І звідки ви взяли цю "правду"?

 — Заспокійся Лін Джун! - вчитель пробував вгамувати мене.

 — Говори! Де, від кого і коли ти почув це?! - я була вже не на жарт зла. - Я хочу, щоб ти повторив слово в слово усе, що почув.

  — Чон Лін Джун! Якщо ти зараз же не припиниш, то відправишся в кабінет директора! - вчителі були явно не на моїй стороні.

  Тим часом "глядачі" почали перешіптуватись:

 —Так це вона та "Королева"? - зневага..

 — Що, правда очі колить? - глузливі посмішки..

 — Як можна бути такою? - докір..

 — Забирайся зі школи! Такий "зброд" нам тут не потрібний! - почав кричати хтось і всі його підтримали. Члени учради, які опинилися серед маси, намагались заспокоїти їх.

  Від почутого склалось відчуття, що тисячі голок впиваються в мене, відчуття страху сковувало тіло. Стало нічим дихати. Захотілося втекти як найдалі звідси.

 — Які ж ви, чорт забирай, жалюгідні. Усі до одного!. - кинувши той "м'ячик" в учителя, я вистрибнула через вікно (то був лише другий поверх).

  Невдоволений натовп. Розчарування в очах вчителів і тих кого я вважала друзями. По моїх щоках текли сльози. Стало так невиносимо противно. Я кинулась тікати. «Душно! Важко дихати!»

  Піднявшись на дах почала глибоко дихати. Я задихалась! Знявши з шиї бант і попутно відірвавши з сорочки пару ґудзиків, я трималась за перила, якими був обгороджений дах.

  Різка біль в голові. В очах почало темніти, і туман в голові. Я втрачаю свідомість. «Кіра, де ти? Кіра! Врятуй мене!»

    Темрява.

 —Знайшли? - Кім Сок Джин

  Юнгі заперечувально помахав головою, «В мене погане передчуття» - думав він.

  —Чорт, хоч би чогось не сталося. - Нам Джун

 —Вона побігла на дах. - впевнено сказав Юнгі

 —Звідки ти знаєш?

 —Ми зустрілись там..часу нема.

  Вибігши на дах вони побачили, як Чонгук трусить непритомну Лін, а Техьон просто сидить поруч. Обоє були в розпачі.

 —Ми побачили як Лін пронеслась по коридору і побігли за нею. - Техьон був на диво спокійний.

 —Втративши свідомість Лін мало не зірвалась вниз. Те зловив її в останній момент. - Чонгук не відпускав Лін.

  Юнгі в моменті опинився біля Чонгука, який продовжував трусити Лін кличучи її.

 —Кукі, заспокійся! Не труси її, ти робиш цим гірше! - Юнгі поклав Лін на спину.

 —Заберіть звідси Чонгука і викличте швидку. Джун, слідкуй за пульсом. - Холодний король взяв все під свій контроль.

  Вчитель забрав Чонгука в учительську, звідки вони подзвонили в швидку. Тим часом Юнгі робив непрямий масаж серця Лін, Нам Джун все намагався нащупати пульс якого не було, а Техьон просто спостерігав.

  Пульсу не було, але Лін плакала.