Проходять люди по душі, як бритва.
Нехай летить цей натовп-буревій:
Моя любов до тебе – як молитва.
Я дихаю, я каюся у ній.
Це ж зрух душі, це панацея-трунок,
Це – ризик, страх, що не зійде з лиця.
Або прийму цей неземний дарунок,
Або згорю повільно й до кінця.
Цей вибір – леле, - щось таке безмежне,
Любов ця ніжна – щось таке святе,
Що стало вже давно грунтовним стержнем
І, зламану, підтримує мене.
Коли хоч хтось зачне мені про долю,
Що всі втрачали – всі з усіх часів! –
Не слухаю.
Я ж молюся любов'ю.
Вона в мені давно уже без слів.
YOU ARE READING
Вечоровий Ангел
PoetryПоезія про чисте і трошки печальне кохання, яке дає затишок і захищає від злого зовнішнього світу, як крила Ангела
