Будучи несамовито закохана в нього, я біжу що є духу, і мене не спинить навіть запах кави.
— Дурня якась, – сказала я прокинувшись, – присниться ж таке.
Дивний сон, я ніколи не закохаюсь так, щоб не спинитись на запах кави. Протираю очі і дивлюсь на телефон 03:47. Фух, є ще час щоб поспати. Лягаю знову і через лічені хвилини провалююсь в сон.
Добігаючи я міцно обнімаю його і дужче прижимаю до себе. Я кохаю його. Дивлюсь йому в очі і цілую.
Господи, що відбувається? Що за дивні сни мені сняться? Може це якись знак? Той хлопець зі сну, я його десь бачила, але не пригадую де. Лежу ще п'ять хвилин і чую що грає будильник. Чудово. Встаю з теплого ліжка і йду в ванну кімнату. Дивлюсь на себе в зеркало, боже, що за опудало? Сірі очі підпухли від недосипання, русе волосся заповсталось. Вмиваюсь, чищу зуби і повертаюся назад до своєї кімнати. Відкриваю шафу беру чорні джинси, футболку, шкірянку. В свій рюкзак закидую декілька пензлів, різних номерацій, закидую масляні фарби. В руки беру своє полотно, на якому є вже декілька накидок, і йду на низ. Тато з мамою сидять і п'ють каву. Батько запалив цигарку.
— Доброго ранку, – привітались вони, я сіла за стіл і мама чмокнула мене у вісок, люблю коли вона так робить. Мама поставила на стіл чорну запашну каву в мою улюблену кружку "на виніс" - як зазвичай я її називаю, вона весь час їде зі мною до мого коледжу, тому що я ніколи не встигаю. – твоя кава.
— Дякую, – я їй усміхнулась. – я біжу, зараз ще не всигну на електричку і тоді буде весело. Люблю. – сказавши це я швиденько взула свої улюблені білі кросівки Fila, взяла гроші, які мені залишили на поличці, і вийшла з хати.
На дворі трішки прохолодно, і це мені подобається, я оділа свої навушники і дорогою до вокзалу слухала музику, яке це задоволення. На годиннику 07:15,а моя електричка прибуває 07:30, потрібно поспішити. Дійшовши до вокзалу я стала чекати коли прибуде моя електричка. Я люблю спостерігати за людьми в таку рань. Чому? Мені просто цікаво дивитись на їхні сонні моськи. Попиваю свою каву. Холодна. Мене шторхають в спину і кава виливається на мене. Чорт забирай. Чому саме сьогодні я забула цю кляту кришечку? Все вилилось на шкіряну куртку. Фух, повезло. Дивлюсь на виновника, піднімаю очі догори. Хлопець, високий, симпатичний, каро-зелені очі, русяве волосся, дуже високий, дуже симпатичний. Років, мабуть, 19-20.
— Я вибачаюсь, – сказав він. "Вихований". – я тебе не замітив.
— Та нічого, з ким не буває, – сказавши це, я залізла в вагон, щойно прибутої електрички. Хлопець заліз за мною. Я сіла біля віконця. Хлопець сів біля мене. Чого він пристав до мене? Слухаю музику і не звертаю на нього уваги. Він мені дуже знайомий, я його вже десь бачила. Від доторкнувся до мого плеча і це заставили мене зняти навушники.
— Ти куди їдеш? – запитав він. "Господи, який в нього голос – подумала я. – так, тихо, тримай себе в руках, будь холодною, як твоя раннішня кава." Він дивився мені в очі. Господи.
— В коледж, – сказавши це я хотіла одягнути навушники, але незнайомець не дав мені цього зробити. – Чуєш, не потрібно мене чіпати, нічого що ти вилив на мене мою каву, все гаразд. – невже я наважилась на такі слова?
— Я ж просто хотів ще раз вибачитись, і запитатись чи не хотіла б ти, щоб я запросив тебе на каву, яку я розлив на тебе? – запитавшись це, він легенько всміхнувся, на щоках появились ямочки.
— Кажеш хочеш мене запросити на каву? Що ж, я не проти, мене доречі звати Анастасія, можеш називати просто Ася. – я всміхнулась і протягнула йому руку в честь знайомства.
— Я Олег, приємно познайомитись Ася, – він посміхнувся і пожав мою руку. Надіюсь цей день пройде добре.
