Очікую удар але він не надходить, якого біса? Відкриваю очі і бачу, що руку хлопця перехопила чиясь рука, перевожу погляд і бачу його, що він тут робить? Він ж йшов на сервіс за своєю машиною.
— Не гарно на дівчат руку піднімати, – сказав Олег, він викрутив руку штуцера, який хотів мене вдарити, а інші хлопці просто дивились, тому, що Олег в двічі габаритніший і накачаніший, аніж вони. Я потекла як айсберг, який ж він хороший.
— Ай, відпусти, – волав хлопець, – допоможіть мені, виродки! – продовжував він.
— Проси пробачення в дівчини, – ввічливо сказав Олег, який до сих пір тримав його скручену руку.
— Не буду я просити у цієї хвойди пробачення.
— Як ти її назвав? – Олег ще сильніше скрутив йому руку і прижав його до дверей і почав говорити щось пошепки.
— Будь ласка вибач мене, я більше не буду тебе чіпати, і ніхто більше не буде тебе чіпати, я обіцяю, – молив хлопець, я не знаю, що таке йому сказав Олег, але це подіяло, мені стало шкода його.
— Олег, відпусти його, як то кажуть: "не чіпай гімно, не буде смердіти", – я не хотіла більше бути присутньою на такому. Олег його відпустив і хлопець втік за двері чоловічого гуртожитку. Він посміявся з того і поміг мені витащити мою валізу на п'ятий поверх. Мене цікавило лише одне: як він тут опинився? Це я і вирішила запитати.
— Мій сервіс як раз за рогом твоєї бурси, я вирішив завітати до тебе і подивитись що ти робиш, як бачиш вдало я відвіз машину саме на цей сервіс, – він усміхнувся, і відвіз валізу до моєї кімнати, вихователька волала, що не можна хлопцям в жіночий гуртожиток. Добре, що викрутилась тим і сказала, що це мій брат.
Ми зайшли в кімнату, Олег поставив валізу і почав оглядати. Він сів на моє ліжко, взяв в руки полотно, яке я вчора тут залишила, і почав в нього вдивляютися.
— Гарно, мені подобається, – сказав він, приємно, коли роботу, над якою ти старалася - похвалили.
— Дякую, мені приємно. Ти ж мав машину забрати, – тонко натякнула я. Мені через двадцять хвилин потрібно йти на математику. Не хочу, я б краще посиділи в гуртожитку, а ніж йшла на матан. А я ще хочу деякі речі порозкладати, щоб потім було легше.
— Виганяєш мене? – запитав він, не люблю це питання, ставить мене не в зручне положення і коли кажеш правду, то тобі кажуть, щоб ти не виправдовувалась. Нервує.
— Ні, як що хочеш, можеш тут залишитись, мені через двадцять хвилин потрібно йти на пари, тому і питаю, – відповіла я і всміхнулась йому, він усміхнувся у відповідь. До мене подзвонив телефон. Януля. Я підняла слухавку.
— Що мала? – Олег запитуючи подивився на мене, не розуміючи, що відбувається, смішно.
— Киць, я сьогодні не прийду, як що питатимуть де я є, то скажеш, що мені погано, – сказала вона, я чула на задньому плані голоси, і зрозуміла, що їй просто не хочеться йти.
— Без проблем, йти не хочеш?
— Та ні, діло не в тому, мені зараз насправді погано, я в лікарні, чекаю на прийом до лікаря, – сказала вона, і дійсно на задньому плані оголосили її ім'я і фамілію. — я тобі потім подзвоню. Люблю.
— Добре, але тільки не забудь. Люблю, – я поклала слухавку, клас досить того, що математика, так щей пари такі хирові, що хоч вбийся об стінку, в двічі, тому, що нема мого живчика.
— Хто дзвонив? – запитав Олег, я і забула, що він тут. В мене є ідея, але не знаю чи проканає.
— Моя Яна. Вона зараз в лікарні, досить того, що її нема, так щей до того всього пари гімно, – сказала я, в впала на ліжко. Я тільки що зрозуміла, що я ще не знайома зі своєю сусідкою. Я валялась на ліжку хвилин п'ять, ми мовчали і нічого не говорили один одному. Я усвідомила то, що моя нога закинула в нього на коліні. Я її швидко забрала. Не зручно вийшло.
— Мені подобаються твої носочки, – сказав він, так, я це знаю. Я не знаю що робити. Мабуть не піду я сьогодні на пари. Здалось мені то. В мене сьогодні 2 пари, математика і фізкультура, здалось мені воно, як що викладачці з математики пофіг на її пару, то мені тоже буде пофіг, — ей, ти чуєш мене?
— Вибач, я задумалась, дякую, мені вони також подобаються, – що ж робити? В гуртожитку сидіти не варіант, як що я зараз все порозкладую по місцям, то пізніше я не зможу вийти з коледжу не замітно. Так що, як що йти, то йти потрібно вже. Я хочу кави, голова взагалі нормально не дає інформації.
— Чуєш, я так поняв, що ти не хочеш йти на пари, можливо підеш зі мною за машиною і ми покатаємось то місту? – сказав Олег і почіхав себе в затилок. Було видно, що йому трохи не зручно. Що губити? Я кивнула головою, повитягала зошити з рюкзака і залишила там гаманець, щітку для волосся, духи, серветки сухі та вологі, жувачки і саме головне це мій блокнот і олівець. Ми вийшли з гуртожитку і пішли на сервіс
Дупою чую, сьогодні щось буде.
