Лють Тигрокігтя

Розділ 3

 Тигрокіготь відкрив очі і примружився від тьмяного сіруватого світла, яке проникало крізь гілля ожини. Ще не світало, але повітря було теплим і задушиливим від котів, які спали коло нього. Обережно посунувшись, намагаючись не збудити Кігтеморда, який спав притулившись до нього спиною,Тигрокіготь випростався і виглянув із хащів. На Громошляху було тихо, лісові аромати свіжої зелені лоскотали ніздрі. Кіт спрямував свій погляд крізь дерева і навіть у напівтемряві впізнав стовбури дерев, що знаменували кордони Громового Клану. Він відчув, як хутро на його зашийку встає дибки від однієї думки про Вогнесерда, що спокійно спав, згорнувшись у вояцькому кублі та насолоджується снами про свою перемогу.
 «Солодких тобі снів, кицюню. Зовсім скоро у тебе їх не зостанеться!»
 Позаду зашаруділо листя. Ікло підійшов до Тигрокігтя, потягуючись та обтрушуючи пил з густого хутра.
 — Патрулів не видно? — запитав він.
 — Ні, ще занадто рано. — Тигрокіготь обернувся і подивився в сторону Громошляху, який ледь виднівся з-за стовбурів дерев. — Не можна залишатися у цьому місці. Тут ми можемо привернути непотрібну увагу Громових котів, та й для полювання мало місця. Потрібно йти зараз, поки не вийшли ранкові патрулі.
 Ікло зник в ожині,залишивши Тигрокігтя одного в лісі. У лісі, в якому він народився.
«Я повернуся! — поклявся кіт. — Повернуся, коли я буду досить сильним, щоб розмазати Вогнесерда та весь Громовий Клан разом із ним!»
 Шипоікла солодко позіхнула, вилазячи з ожинових хащ, але лишень побачивши Тигрокігтя, наглухо закрила рота і задерла голову.
 — Куди ми прямуємо?
 Тигрокіготь вказав хвостом на Громошлях.
 — Ми перейдемо його і будемо слідувати по краю території Тіньового Клану, поки не доберемося до дикої частини лісу.
 — А що як нас помітить патруль? — занепокоївся Товстохвіст. — Тіньовий Клан нам не зрадіє.
 — Сонце ще не зійшло, — зауважив Чорноногий. — Не буде патрулів.
 Тигрокіготь вів котів по високій траві край дерев та гладкого чорного Громошляху. Кам'яна річка, просочена смородом Чудовиськ, мовчала, але зверху блищали сріблясті крапельки роси, охолоджуючи поверхню і додаючи барв до прогулянки по ній. Коти спритно перетнули її і пірнули в траву на протилежному боці. Ніхто з них не промовив ні слова, коли вони заглибилися в гущу високих соснових стовбурів. Від уваги Тигрокігтя не вдалося приховати ані підняте дибки хутро на потилиці Чорноногого, ані стривожений погляд Кігтеморда, судомно очікуючий, що ось-ось з-за кущів з'явиться Громовий патруль. Однак ліс на цій стороні Громошляху був настільки ж тихим, як і на протилежній. Коти безперешкодно прокралися повз огорожу Двоногих, так вони дісталися до сплетіння старих дерев з лискучим листям, серед яких виднілося пурпурово-червоне цвітіння.
 — Це найвіддаленіший куточок їхньої території. — прошепотів Кігтеморд. — Ці кущі тягнуться аж з  місця Двоногих, і через них так складно протиснутися, що Тіньовий Клан використовує їх в якості природного захисту від дикого лісу.
 — Нас вони теж зможуть захистити, — відповів Тигрокіготь. — Де-небудь напевно знайдеться лаз.
 — Лаз є. — Чорноногий кивнув і пройшов уздовж коріння кущів. — Я пробирався крізь нього, коли був ще новаком.
 — Тобі пощастило повернутися цілим і неушкодженим! — нявкнула Шипоікла, настороживши вуха. — Хто знає, що могло чекати тебе на протилежному боці!
 — Дерева, — посміхнувся Ікло. — А чого ти чекала? Клан лисиць і борсуків, готовий розірвати тебе на шмаття?
 Шипоікла невдоволено махнула хвостом.
 — Я була відданою воячкою Тіньового Клану! — фиркнула вона. — Мені не було діла до земель за нашими кордонами!
 — Ну, тепер все інакше, чи не так? — гаркнув Тигрокіготь. — Ворушіться!
 Відштовхнувши Чорноногого, він переліз через вигнуту сріблясту гілку і потрапив в центр дерева. Крізь густе листя він не міг бачити, що саме знаходиться з іншого боку, але зауважив дуже великий вільний простір серед переплетених стовбурів. Позаду долинали кроки його товаришів, і кіт продовжив пробиратися вперед, не звертаючи уваги на нестерпний біль у череві. Незабаром його знову оточило сяюче листя, Тигрокіготь з зусиллям подався вперед і приземлився на галявину з іншого боку огорожі. Перед ним тягнулися дикі ліси. Вони були схожі радше на територію Громового Клану, ніж на землі Тіньового. Замість прямих високих сосен простір був всіяним старими дубами, порослими мохом від коренів і до верхівки.