Лють Тигрокігтя

Розділ 10

— Що ти валяєшся, як дохлий голуб? Збий його з лап! — сичав Тигрокіготь.
Дуболап, збитий моторним новаком Горобинолапом, безпорадно лежав на спині. Переможець же, дзвінко мугикаючи, пританцьовував біля свого суперника.
— Ти надто нерозторопний, Дуболапе! — посміхнувся Горобинолап, радіючи своєму маленькому тріумфу.
— Зберіться! — гаркнув Тигрокіготь, люто хльоснувши хвостом по землі. - Ви і в бою чесати язиками будете?
— Ні звичайно! — гаряче запевнив його Дуболап, і накинувся на задертий ніс суперника, розмахуючи лапами.
Горобинолап скрикнув і впав на землю. Тигрокіготь із задоволенням відзначив, що розсерджений учень не побоявся оголити кігті, на яких тепер поблискувала кров. Нарешті Тіньовий Клан почав розуміти суть його тренувань!
— Чи не боляче йому? — співчутливо поцікавився стурбований голос за спиною. Обернувшись, смугастий вояк побачив Носошморга, з звично виблискуючою вологою на носі і жалюгідним схвильованим поглядом.
— Та все з ним нормально, — відмахнувся Тигрокіготь. — Просто в наступний раз буде більш пильним.
— І правда, — закивав медикіт. — Не дарма я довірив тобі цих новаків. Ти навчиш їх гідно битися. Ніхто з нас не сумнівається в твоїй відданості!
«Ще б пак!» - подумки підтвердив Тигрокіготь, жодною шерстинкою не виказавши свого торжества. Коли він повернувся з території Громового Клану, охопленої в вогні, то прикинувся, що хвилювання в його погляді викликано страхом за збереження Тіньового Клану, що викликало повагу у нових одноклановців, адже полум'я могло перетнути Громошлях. Також в той день ніхто нічого не запідозрив, коли Тигрокіготь зголосився поодинці патрулювати кордон з Громовим Кланом. Смугастий вояк зміг постежити за своїм колишнім будинком, де в той день метушилися Двоноги, і вогонь згасав під щільними стовпами води.
Навіть через три дні різкий запах гару не покинув цю частину лісу, з обвугленими стовбурами дерев і прокоптильною землею він здавався наче вимерлим. Синьозірка напевно привела свій клан назад в табір. Клопоту у Громових котів зараз буде сила-силенна: сплетені з гілок споруди перетворилися в купки попелу, а дичина або загинула у вогні, або розбіглася.
— Можу я дещо обговорити з тобою? — невпевнено поцікавився Носошморг, тим самим змусивши смугастого вояка відволіктися від своїх свіжих спогадів.
— Звичайно, Носошморгу, — доброзичливо кивнув Тигрокіготь, покосившись на боротьбу учнів. Переконавшись, що ті не сильно захопилися і не збираються порвати один одного на підстилки, смугастий вояк попрямував з медикотом до кущів глоду, подалі від чуйних молодих вушок. — Щось трапилося?
— Наближається місяцепік. Тіньовий Клан не може прийти на Зборище без провідника і воєводи! — від переповнюючих кота хвилювання і досади Носошморг встромив кігті в землю. — Але нашу відсутність можуть відзначити як слабкість і зрозуміють, що щось тут не чисто. А може, мені потрібно попросити Зоряних предків приховати місяць за хмарами? — Носошморг намагався зобразити на мордочці безтурботність, але яскравий запах страху не міг сховатися від Тигрокігтя.
— Значить, Зореклан  так подав знак про нового провідника Тіньового Клану? — ховаючи за навмисним спокоєм всепоглинаючу спрагу влади і нестримне бажання наблизитися до давно поставленої мети пробасив вояк.
— Ні, знаків не було, — похитав головою Носошморг. — Хоча цілком можливо, що я сильно знесилився і так захопився справами, що нічого навколо не помічаю. Як же я так? Мій Клан перебуває за крок від загибелі, і це моя вина!
Тигрокіготь м'яко поклав свій пухнастий хвіст на плече свого нестійкого співрозмовника.
— Глянь-но навколо. Де ти бачиш загибель? Твій Клан повен сильних, здатних котів! І вони з давніх пір коряться твоєму рішенню. Прислухайся до свого серця — воно неодмінно підкаже, хто повинен стати провідником. До того ж ніхто більше в Клані не знає, приходять тобі послання від Зореклану чи ні. А значить, ти цілком можеш допомогти Зореклану зробити вибір...
— Хочеш сказати, що я повинен підробити знак?! Я не можу зробити цього!
— Ні, заспокойся, — втихомирив медикота Тигрокіготь. — Однак будь-яке рішення за медикота приймає Зореклан. Ти як медикіт завжди знаєш про нього чи ні?
— Ти хочеш сказати, що я в будь-якому випадку зроблю так, як того забажає Зореклан?
Тигрокіготь кивнув у відповідь.
— Подумай про це, Носошморгу. У тебе ще є кілька днів до Зборища. Будь напоготові — знак може зійти в будь-який момент. Але і не забувай про внутрішній голос.
Кленотінь при цих словах усміхнулася.
Медикіт вибрався з кущів і спішно кудись подався. Від Тигрокігтя не сховалися залишки невпевненості в погляді кота . Як тільки Носошморг зник в найближчих заростях, з іншого боку, на галявину вийшов Зубощерб, прямуючи до Тигрокігтя.
— Якщо цей кіт не дурень, він обов'язково вибере тебе, — хмикнув кіт. — Чому ти не висловився ясніше?
— Не мені говорити за предків, — зітхнув Тигрокіготь.
— Не розумію я цієї вашої віри в мерців. Жити так легше, чи що? — очі воїна підозріло заблищали. — Все залежить від якихось дрібниць!
Тигрокіготь спокійно переглянувся зі співрозмовником і кивнув. Вони зрозуміли один одного.
— Надійний ти кіт, Зубощерб. Ніколи не забуду.
— Не сумніваюся, — кивнув у відповідь новоявлений вояк.
***
Над соснами повисла непроглядна темрява, що нагадує воду в болотах. Лише на деревах грали сріблясті відблиски круглого місяця.
— Завтра Зборище, — почув Тигрокіготь перешіптування Тростинотіні і Горобиноягідки. — Що він завтра скаже іншим Кланам?
— А що йому виправдовуватися? — вставила слово Бурошубка. — Адже і так очевидно, що Ночезір помер, і у нас більше немає провідника.
— І воєводи, — сумно додала Яблучношубка. — Нас же на сміх піднімуть у Чотиридерева!
— Та годі вам метушитися, - спокійно промовила Темрявоквітка. — У нас ще є час почути волю Зоряних предків.
З боку печери медикота почувся шурхіт, і з неї вийшов Носошморг. Його світло-сіре хутро сяяло під місяцем. Медикіт пройшов до скелі і спритно застрибнув на неї.
— Нехай всі коти, здатні полювати самостійно, зберуться на Віче Клану! — тонкий голос Носошморга звучав незвично голосно, луною відбиваючись від дерев за межами табору.
Тигрокіготь вийшов з тіні і приєднався до одноклановців під скелею. Навіть перебуваючи вище всіх, Носошморг нагадував кволого маленького кошеняти, якого будь-яка королева захотіла б нагодувати і зігріти. Тигрокіготь дивувався, як цей худорлявий медикіт завоював довіру і повагу всього суворого Тіньового Клану.
— Всі ми знаємо, що завтра відбудеться Зборище, на яке ми не можемо прийти просто так, — почав Носошморг. — Я розумію занепокоєння кожного з вас, але нам всім потрібно бути сильними! Зореклан зовсім скоро пошле нам знак!
Натовп знову загув. З неї знову виділився незадоволений Олененіг.
— "Скоро" не "Незараз". Зборище буде завтра! Зореклан бажає виставити нас слабаками в очах інших Кланів?
— Зореклан кинув нас? - ахнула Горобиноягідка, яку швидко почав заспокоювати Рванохвостий.
— Нас зметуть, як тільки почують про те, що у нас немає провідника! — завив Шрамощур. — Як ми виживемо без провідника? — вигукнула Висококвітка. — Клани ніколи ще не були на Зборищі без провідника!
Паніка все сильніше стала накривати Клан, і ​​з кожною миттю похмурий медикіт понурював голову все нижче. До Тигрокігтя долинув запах нестерпної печалі, від якої хотілося просто завити. І належав він, без сумніву, Носошморгу.
«Не здавайся! — подумки сказав Тигрокіготь. — У тебе є вихід!»
Раптом медикіт напружився. Пониклі вуха насторожено встали сторчма, а погляд уткнувся на щось біля підніжжя скелі. Серед трави в місячному сяйві щось помітно поблискує блідим, чарівним світлом. Медикіт, не зводячи очей з блискучої крупиці, зістрибнув зі скелі і уткнувся носом в траву, вивчаючи знахідку. Раптово медикіт різко стрепенувся і підняв голову.
— Це кіготь! — вигукнув він. — Тут, біля скелі. Ніхто сьогодні не втрачав?
Замовклі вояки хитали головами, в натовпі зазвучали приглушені голоси. Носошморг знову втупився на знахідку. Він простягнув лапу і витягнув кіготь з трави, показуючи його всім.
— Погляньте, як лягає світло,—- майже прошепотів медикіт. — Тіні. Ні, це смуги! — він підняв голову і подивився на Тигрокігтя. — Як шкура тигра...
— Це знамення! - ахнула Ранньохмарка. — Це воно!
— Зореклан обрав нового провідника! — вигукнув Чорноногий.
— Тигрокіготь! — вигукнув Носошморг, звертаючись до вояків від імені всього Клану. — Зореклан висловив нам свою волю. Ми зобов'язані виконувати її!
Тигрокіготь відчув, як у грудях перехопило подих. Через стільки повенів предки обрали його! Він вірно служив їм вояком в Громовому Клані, намагався домогтися заслуженої посади там, але був нещадно вигнаний. Йому довелося доводити свою відданість чужому Клану, лізти геть зі шкіри, щоб дочекатися цього моменту. І, нарешті, Зореклан оцінив його якості лідера!
— Дякую, — прошепотів смугастий вояк.
Тигрокіготь закрив очі і відчув поруч присутність оточивших його котів. Вони зникли в тіні, але були заодно з ним і беззаперечно підкорялися кожному наказу. Щастя кота в цей момент здавалося безмежним, він немов мчав в бій зі своїми вірними одноклановцями. «За мною!» — варто йому це вимовити, як ці коти вишикуються за ним і, крок за кроком, в темпі свого провідника, кинуться слідом. Вороги попереду будуть тремтіти і в страху розбігатися хто куди, не в силах витримати одного лише погляду своїх сильних супротивників.
— Тигрокіготь? — відвернув від мрій кота голос Чорноногий. — Носошморг хоче поговорити з тобою.
Смугастий кіт зажмурився, неохоче відпускаючи могутній Тіньовий Клан своїх мрій. Носошморг стояв прямо перед ним, запах трав з його рота не дуже приємно лоскотав ніс.
— Чи готовий ти очолити Тіньовий Клан, Тигрокіготь? — вклонився Тигрокігтю медикіт. — Зореклан бажає бачити тебе на місці провідника.
«Ми зробили це! — Кленотінь, здавалося, не вірила своїм вухам. — Я ж казала, що потрібно трохи потерпіти. І ось, мета досягнута!»
— Ми теж! — вигукнув Валун, підносячись серед інших. — Ми теж хочемо, щоб ти став нашим ватажком, Тигрокігтю! Ти витягнув нас з прірви, в яку ми падали після смерті Ночезора. Ти показав нам, як потрібно бути такими ж сильними, як раніше!
— Я не очікував такої довіри від Зореклану, — схилив голову Тигрокіготь. — Я з вами не так давно, але в цьому Клані немає кота, який би мені не довіряв. І я радий служити вам. Якщо ви згодні з волею Зореклана, то я готовий. Так!
— Хай живе новий провідник  Тіньового Клану! — зрадів Носошморг. Натовп котів підхопили його тріумф, і нічне повітря наповнилися жвавими обговореннями.
Ніхто не помітив, як позаду Тигрокігтя зашелестіли кущі ожини. Смугастий вояк обернувся і зустрівся з поглядом блискучих бурштинових очей. Зубощерб вийшов вперед, накульгуючи. На його лапі поблискувала кров, один кіготь був вирваний. Тигрокіготь оцінюючим поглядом подивився на рану товариша.
— Ти сильно ризикував, — пробурмотів смугастий вояк. — Могло і не спрацювати.
— Будь-яка жертва відкуплюється, — пробасив Зубощерб. — віддячиш мені потім.
Тигрокіготь обернувся і попрямував до центру галявини. Як тільки смугастий вояк впевнено застрибнув на скелю, натовп замовк. Смугастий вояк відчув холод цієї височини, який колов лапи і грів душу. Тигрокіготь подивився на свій Клан: Ночешепіт і Зубощерб, віддані йому до останньої краплі крові, Носошморг і Дрібнохмар, його медикоти, які взяли знак згори, сильні вояки, покрасивівші королеви, жваві учні, вбирають нові знання, немов сухий мох ранкову росу. Вояк знайшов в натовпі Чорноногого, якого мав намір призначити воєводою. Так, саме його, а не Зубощерба, якому тепер потрібно втлумачити, що новоявлений провідник Тіньового Клану нічого йому не винен.
Тигрокіготь розправив широкі плечі. Потрібно підготуватися до завтрашнього Зборища, куди прийдуть всі Клани, в тому числі і Громовий. На чолі з Синьозіркою яка буде змушена спілкуватися з ним на рівних.
Але це все завтра. А поки можна просто насолоджуватися ревом натовпу, яка ще довго не втомиться викрикувати його нове ім'я.
Тигрозір! Тигрозір!