Лють Тигрокігтя

Розділ 7

Тигрокіготь брів по похмурому лісу, зберігаючи одночасно спокій і максимальну пильність. Сірі мокрі папороті липли до хутра, за спиною стулялася непроглядна темрява. Над головою не було ні натяку на місяць або зірки. Однак невідомого джерела освітлення вистачало, щоб розгледіти стовбури дерев і вузьку, покриту чимось слизьким, стежку. В повітрі пахло гниллю: не те порохнявими грибами, не те що дичиною, що вже почала розкладатись. Листя темних дерев зловісно шаруділо, хоча Тигрокіготь не відчував навіть протягу. Густий туман, здавалося, сочився прямо з пухкої сирої землі і торкався хутра на череві кота. «Куди я потрапив? Невже це Зореклан?»
— Ні мій друже. Це Темний Ліс, — пролунавголос за спиною. Тигрокіготь завмер. Він вже чув цей голос! Саме він вривається в його думки і звучить в голові. Здибивши шерсть на загривку, Тигрокіготь повільно обернувся.
Перед ним серед папоротей гордо випросталася рудо-біла кішка. В її густій шерсті проглядалися численні шрами від давно минулих битв. Бурштинові очі сяяли подібно двом маленьким місяцям і сильно виділялися на напівпрозорому хутру, через яку можна було побачити кущі позаду кішки.
— Ласкаво просимо в Місце-Без-Зірок, Тигрокігтю.
— Це не Зореклан, значить...
Примарна незнайомка фиркнула.
— Навіщо тобі цей Зореклан? Це місце, повне безвольних боягузів, що до цього дня чіпляються за Вояцький Правильник як мурахи за єдиний лист посеред калюжі. Саме тут ти знайдеш більш відповідну компанію, Тигрокігтю.
— Хто ти така? — різко запитав кіт, напруживши лапи. — Звідки знаєш моє ім'я?
Кішка замуркотіла. Доброзичливості розмові це не додало, оскільки її муркотіння звучало як шерех сухих гілок.
— Я давно за тобою спостерігаю, — почала кішка і підійшла до Тигрокігтя, торкнувшись носом його боку. Тигрокіготь ледь не пересмикнуло від смердючого дихання співрозмовниці. — Тіньовий Клан потребує сильного і безстрашного провідника. Саме ти можеш дати їм те, що їм давно необхідно. А потім... Ми будемо чекати. — на цих словах кішка потягнулася і пішла геть.
— Стривай! — вигукнув Тигрокіготь. — Що ти мала на увазі під "будемо чекати"? Я навіть імені твого не знаю!
Кішка зупинилася і озирнулася в його сторону.
— Мене звуть Кленотінь, — нявкнула вона. — Я перебуваю поруч з самого твого народження допомагаю обрати шлях. Поки тобі рано знати що-небудь ще про мене. У тебе попереду довгий шлях і великі звершення, Тигрокігтю. Будь терплячий, і правда сама з'явиться перед тобою.
— Почекай! — Тигрокіготь намагався наздогнати її, але папороті плуталися в лапах, гілки чіпляли хутро, немов весь ліс зупиняв його. Кленотінь зникла в темних заростях. Тигрокіготь прокинувся. У носі все ще стояв затхлий запах. Кіт зрозумів, що він реальний і виходить прямо від його шерсті. З боку почувся кашель Рванохвоста.
— Ти що, вивалитися в чомусь встиг? — пробурчав він.
— Не сміши, — прошипів Тигрокіготь і вийшов з печери, пірнувши під повалене дерево. — Давай, спритніше. Ми повинні дістатися до табору.
— Що трапилося? — запитав Тигрокігтя Чорноніг, який вже встиг його наздогнати. — У тебе був сон від Зореклану?
— Ні. Просто ми повинні йти туди, — нетерпляче похитав головою смугастий вояк.
Він стрімко мчав уперед, все ще чуючи в голові слова Кленотіні. «Тіньовий Клан потребує сильного і безстрашного провідника. Саме ти можеш дати їм те, що їм давно необхідно». Він чув плутане дихання свого патруля за спиною, але і не думав сповільнюватися. До самого входу в табір він біг у нещадному для своїх товаришів темпі. У самої огорожі почулися голоси — гучні і тихі, об'єднанні з сумом.
Носошморг стояв в центрі галявини. Його оточили пониклі одноклановці. Шерсть медикота звалялася, хвіст тягнувся по землі, збираючи всю грязюку. Виглядав кіт ще старшим, ніж здавалося при першій зустрічі. Побачивши Тигрокігтя, медикіт поспішив до нього.
— Ночезір помер минулої ночі, — гірко пробурмотів він.
— Я шкодую про вашу втрату, — зітхнув Тигрокіготь, скорботно опускаючи голову. — Сподіваюся, Зореклан тепло його прийняв, і він щасливий.
— Так, я вірю, що Ночезору зараз добре, він в мирі та гармонії. Моє завдання — зберегти клан, що залишився, — Носошморг втупився на Тигрокігтя, його очі були круглими і повними страху і відчаю. — Мої одноклановці потребують нового провідника. Вони бояться втратити його назавжди. Ночезора не було прийнято, а Зореклан не посилав мені знаків. Що буде далі? Як я можу вберегти цих котів, коли навіть мудрі предки кинули їх? — голос медикота поступово переходив на відчайдушний крик. — Що, якщо ми ніколи не оговтаємося від гріхів Зорелома? Наші рани такі глибокі, що ніщо вже не зцілить їх!
Тигрокіготь опустив свій хвіст на плече змученого і постарілого під натиском всіх негараздів кота.
— Ти повинен бути сильним, — наполіг вояк. — Одноклановці зараз слухають твої слова. Не дозволяй собі думати, що Зореклан зрікся вас, все буде в порядку.
«Твій час настав, — прошипіла Кленотінь. — Будь обережніше. Зараз ти йдеш по тонкій кризі, невірний крок буде дорого коштувати». Тигрокіготь випростався і розправив плечі, даючи зрозуміти, що прийняв рішення.
— Носошморгу, ти повинен очолювати свій клан , поки Зоряні предки не дадуть знак. І до цього моменту я і мої товариші будемо робити все, щоб допомогти вам. Твої одноклановці були поранені двічі — правлінням Зорелома і хворобою. І я можу допомогти залікувати ці шрами.
— Дякую, Тигрокіготь! — сердечно подякував медикіт. — Я знав, що можу на тебе покластися, — з цими словами кіт попрямував до скелі, оброслої лишайниками, і забрався на неї. — Нехай всі коти, здатні полювати самостійно, зберуться під скелею!
До скелі відразу ж почали підтягуватися коти, згорблені і похмурі, пригнічені страшною втратою. Тигрокіготь побачив в натовпі влаштувшогося поруч з Ранньохмаркою Рванохвоста, неподалік повільно брів Кігтеморд, поклавши кінчик хвоста на притиснуту до нього Горобиноягідку.
— Що ти сказав Носошморгу? — пошепки поцікавився Валун.
— Що ми їх підтримаємо, поки Зореклан не обере нового провідника, — відповів смугастий вояк.
— Цьому квалому коту дійсно знадобиться підтримка. І чимала, — зазначив Валун.
— Ти маєш рацію, — кивнув Тигрокіготь. — Ми все це забезпечимо.
— Тіньовий Клан! — віщав тим часом зі скелі Носошморг. — Скоро старійшини винесуть тіло Ночезора з його печери, і ми проводимо його в останній шлях.
У нас немає послідовника на пост провідника, тому я очолю клан, поки Зоряні предки не дадуть знак. Ми всі пережили сильні удари і сумуємо за Ночезором, але потрібно жити далі. Найгірші часи залишилися позаду, і ми зробимо все для зміцнення клану. Мисливські і прикордонні патрулі будуть відправлятися як зазвичай, тренування поновляться.
Мова медикота була перервана шумом безлічі гучних голосів на галявині.
— Ми тільки відходимо від хвороби! Нам потрібно більше часу, щоб оговтатися!
— Як ми зараз можемо як і раніше полювати, патрулювати і навчати новаків?
— Ми готові служити кланові, але ти занадто багато чого просиш, Носошморгу!
Носошморг розгубився і в сум'ятті відійшов від краю скелі. Тигрокіготь, бачучи все це, впевнено підняв голову.
— З вашого дозволу! — заволав він. — Я допоможу вам, коти Тіньового Клану. Я і мої товариші виконали свій договір і допомагали вам у нелегкий час. Зараз ви цілком зміцніли для того, щоб полювати, тому ми могли б підтримати вас з патрулями і забезпечити тренування, — він опустив очі і провів кігтями кілька смуг на землі. — Якщо ви хочете, звичайно ж.
«Не перестарайся з цієї скромністю, — пробурчала Кленотінь. — Виглядаєш не надто переконливо».
— Ми будемо раді прийняти твою допомогу, Тигрокігтю, — вдячно нявкнув зі скелі Носошморг, знову підійшовши до її краю.
— Зачекайте-но, — вигукнув з натовпу Олененіг. — Чому ми зараз приймаємо кожну подачку від сторонніх? Тіньовий Клан завжди існував сам по собі!
— Ніхто не відбирає вашу незалежність, — спокійно сказав Тигрокіготь, зустрівшись поглядом з обуреним вояком. — Ми просто трохи підтримаємо вас, поки ви повністю не оговталися від хвороби, — на цих словах кіт озирнувся, помічаючи на собі уважні погляди всіх нащадків. — Не забувайте, що ви оточені ворогами, які були б раді слабкості і нападуть, знайшовши зручний момент.
Вам дуже пощастило, що вони не зробили цього, поки ви хворіли. Але чи довго ви так будете ховатися? Якщо хоч щось помітять на Зборищі, почують на кордоні — все це буде приводом випробувати ваші сили. Тіньовий Клан завжди був найсильнішим в лісі. І я обіцяю, що він не загубить цього звання!
Галявина знову вибухнула бурхливими вигуками, але на цей раз вони були бадьорими і натхненними.
— Він правий! Нам не можна показувати свою слабкість іншим кланам!
— Я буду тренуватися з тобою, Тигрокігтю! Передай мені всі свої знання!
— Тіньовий Клан знову буде наганяти страх на весь ліс!
Тигрокіготь закрив очі, купаючись в тріумфі і ловлячи кожен захоплений голос.
«Запам'ятай цей момент, Тигрокіготю, — вимовила Кленотінь. — Це початок твоєї влади».