Україна

Частина 1

         Коли хтось каже, що вічне місто — це Рим, він дуже помиляється. Рим не потрапляв у таке становище, яке могло б ущент зруйнувати його. У високих палатах правили великі стратеги, а його військо організовувалося зі справжніх аристократичних відчайдухів. Знищити Рим за таких сприятливих обставин не міг ніхто, тим паче якщо на його оборону ставали навіть гуси.

Вічне місто — це Київ. Свята земля сотень поколінь українців і ласий шматок для всіх інших. Місто, у чиїй історії не було жодного спокійного дня, жодної години без прикрощів і страждань. Його стіни неодноразово стримували навали загарбників, змінювалися прапори та влада, масово гинули люди, а ті, що виживали, відчували себе приреченими. І щоразу Київ вистоював. Місто, котре вправі зватися вічним.

І от зараз, коли ми втратили знову своє минуле, коли весь світ забув про нас, Київ стоїть. Він дивиться на своїх дітей старечими очима і не йме віри в те, у якому становищі ми тепер. Ніхто не чує, але він гірко зітхає, боячись, що тепер не вистоїть перед ворогами.

— Марк Фёдорович, вы меня слушаете вообще? — із роздумів мене повернув високий жіночий голос, схожий на писк гальм. Я без бажання повернувся до свого столу, припинивши роздивлятися вулицю у вікно. Переді мною сиділа худорлява жінка років п'ятдесяти. Вона вже півгодини розповідає мені таку нісенітницю, що на голову не налазить. Я сподівався, що мій вигляд покаже їй, що бажання вислуховувати її в мене немає, але вона не відчепилася навіть тоді, коли я відвернувся до вікна і припинив відповідати.

— Александра Евгеньевна, вы зря тратите и своё, и моё время. Это не в моей компетенции, — я здригнувся, почувши свій голос. Він звучав так дивно, ніби належав комусь іншому. З'явилося бажання перейти на українську, але я вчасно оговтався. — Лучше обратитесь к кому-то другому.

— Но послушайте! — вона схопилася з місця і вже готувалася силою відстоювати своє клопотання, але вчасно передумалася і сіла. Було б безглуздо застосовувати сили проти свого керівника, а при всій своїй противності Олександра Євгенівна не дурна. — Это совершенно новый взгляд на классика русской литературы Николая Васильевича Гоголя. Такой книги не видел мир.

Я мимоволі подивився у вікно на людей, що ходять тротуаром, як сновиди. Вона вважає, що їм є хоч якась справа до Гоголя? Смішно.