Нащадок Бога Смерті

Смерть

POV Васил

Я повинен її знайти! Сподіваюся з тобою все гаразд. Ці думки крутилися у мене в голові, поки ми з Костянтином йшли до фабрики.
- Васил тобі треба заспокоїтися! У такому стані ти її налякаєш. - сказав Костянтин, дивлячись на мене.
- Ти маєш рацію, але я не можу. - відповів я розглядаючи околиці. Раптом очі Костянтина стали червоними.
- Васил я відчуваю сильний запах крові звідти. - сказав він, показуючи рукою місце, звідки йшов запах.
- Цей запах... Це... - промовив я, моментально добираючись до того місця.
- Що трапилося? - стривожено запитав Костянтин.
- Це її запах...
– Тут багато крові. Навряд чи вдасться залишитися живими втративши стільки крові. - промовив Костянтин, підходячи до калюжі.
- Ти впевнений, що ця кров належить їй? — спитав він, сідаючи навпочіпки.
- Так... - у мене забрало дар мови. - Неможливо, цього не може бути! Вона має бути живою! Ні... Ні... - говорив я, падаючи на коліна.
- Може, ти помиляєшся? Втративши стільки крові, вона не змогла б вижити.
– Тут немає помилки!
- Але ж тоді де тіло?

POV Анна

Швидко ж він втік. Хто ж кидає свого супротивника не добивши? Хоча мені це на руку. Залишилося тільки рану залікувати. Такс без здібносте довелося б зле, але цього мало щоб убити мене. Думала я поки рана повільно гоїлася. Ця здатність вкотре врятувала мені життя. Але на її застосування йде багато енергії. Але це не означає, що я зараз відновлюватиму сили. Часу замало. Він так швидко повівся що я померла? Недаремно Віка казала, що мені треба йти на актрису. Цікаво, як вона там? Стоп! Про, що я гадаю? Хлопці, як і раніше, в небезпеці, а я тут сміюсь над цим недоумком. Скоріш за все посланці відчули сплеск сили. Значить, вибору особливого немає. Я мушу кинути йому виклик. Він звичайно здивується, що мене так просто не візьмеш, але це на краще. Момент несподіванки ідеально зіграє мені на руку. А тепер погнали творити долю планети.
Я швидко встала і попрямувала до будівлі. Одяг був весь забруднений у крові. Та й вигляд у мене, напевно, був той ще. Але це хвилювало мене в останню чергу. Зараз головне завдання розібратися із цим, зіпсованим, синком Бога Сонця, а там побачимо. Дивно... Таке відчуття ніби тут вампіри. Та ні. Маячня. Звідки їм тут взятися? Не вистачало тільки параноїком стати! Я вирішила не блукати по будівлі та скористатися здібністю.

- Браїн ти впорядку? — запитав Смаїл, підходячи до Браїна, що лежав на підлозі.
- Що за? Звідки вона тут з'явилася? - вимовив Псих, дивлячись на мене. На мене миттєво були спрямовані запитальні погляди.
- Вітаю! Давно не бачились Смаїл. - з глузуванням, сказала я.
- Ти давно мала вже мертвою. Хоча я підозрював, що Алекс брехав щодо твоєї смерті. - усміхаючись, сказав він.
- Так, але на жаль зараз у мене немає часу поговорити з тобою друже. Мені треба одне діло закінчити і поговоримо. - з сарказмом, сказала я.
- І, що тут у тебе? - спитав він, розглядаючи мій зовнішній вигляд.
- Та так на місце хлопця одного поставити треба. А ось і він! – радісно вигукнула я, показуючи на Браїна.
– Він? - хром вимовили всі темні, від подиву.
- Так. У мене з ним особисті рахунки. – спокійно, відповіла я.
- Це багато що пояснює. - вимовив Смаїл.
- А тепер не заважайте мені! - злісно в голосі, сказала я.
- Мабуть ти сильно стукнулася головою і занадто багато про себе уявила. - спокійно, сказав Смаїл.
- Заткнися шавка, або я особисто розберуся з тобою! - вимовив Псих, злісно.
- Я не дозволяла вам говорити. - проиовила я від шпурнувши всіх темних до стіни, за допомогою телекінезу.
- Та я уб'ю тебе тут і зараз! - прокричав Псих, підводячись з підлоги.
- Хай щастить! - з глузуванням сказала я, відправляючи всіх у сон.