Нащадок Бога Смерті

Замок демонів

POV Анна

Пройшов уже цілий день, а в мене немає, навіть, одного варіанту, як вибратися звідси. Немає там жодних дверей, як не намагайся. Мабуть, знайти вхід буде складніше. Такс... З багатьох книг, які я читала, я дізналася про те, як, можна, вибратися з пекла. Якби вони ще працювали. Адже могли б... Змогли б. Тільки я думаю, що як сильно захотіти, їх можна було б перевірити... Навіть вийти звідси. Хм... А, що якщо вихід у царстві демонів? Ні ну, в принципі, логічно. Адже вони якось потрапляють у наш світ. Отже, треба просто спитати в них. І потім... Я не впевнена, що зумію сама вибратися звідси. Але спробувати все ж таки варто. Напевно... Досить думати. Раніше треба було думати. Потрібно цю справу провернути швидше. Потрібно поспішати. Чим швидше тим краще. Хоча б тому, що я більше не знаю, коли нарешті зможу повернутися. Навіть не знаю, що краще... Могло б бути гіршим... Ні, неправильно це якось. Не так само. Так, як треба було. А тепер треба забиратись звідси. Залишилося тільки вигадати, як потрапити в королівство демонів. Я, правда поки, що не дуже уявляю, що це за королівство і якою має бути мета моєї подорожі. Найголовніше для мене буде зрозуміти, що мене чекає у цьому королівстві. Ці думки крутилися у мене в голові, поки я шукала вхід у царство демонів.

- Ага, а ось і вхід. - сказала я, нарешті, знайшовши прохід.
– Стояти! Сюди заборонено ходити душам. - вимовив голос чоловіка.
- ... - обернулася я на голос і завмерла здивовано.
- Ти дурна чи, що!? Я сказав тобі сюди не пройти. - промоаив, мабуть, страж.
- Вибачте, але у мене там справи. - сказала я, розвертаючись, і побігла до проходу.
- Стій! - крикнув страж, але я бігла з усіх ніг до проходу.
- Ти собі тільки гірше зробила! - крикнув він і перестав мене переслідувати. Це я зрозуміла, бо не чула більше його кроків.
- Ура вийшло! Залишилося тільки знайти лазівку у світ живих. - казала я, забігаючи в прохід.
- Спритно ти його обдурила. - вимовив хтось.
- Хто тут? - запитала я, зупиняючись і дивлячись на всі боки.
- Ти дуже кумедна. Значить ти і є та сама легендарна мисливиця. - промовив хлопець, що з'явився переді мною.
- Ти хто? - спитала я, не розуміючи як він тут опинився.
- Хто я!? Я твій майбутній чоловік. Ти ж дочка Бога Смерті. Наші батьки уклали мирний договір колись. - промовив він, з жахливою усмішкою, на обличчі.
- Що!? - змогла лише сказати я.
- Пробач. - сказав він, завдаючи мені удару, після чого я відключилася.

- Ммм... Де я? - Сказала я приходячи до тями.
- Дам ... удача явно не мій коник.
Треба звідси валити. - Вимовила я, встаючи з ліжка.
Внизу почулися голоси. Хтось явно був проти моєї появи. Я вирішила підслухати їх і не помітно вислизнула до коридору. По звуку я визначила, що голоси йдуть з першого поверху і попрямувала туди. Я знайшла ідеальне місце, де я могла чудово все бачити і чути, при цьому залишаючись не поміченою.