На перший погляд Анна звичайне дівчисько нічим не відрізняється від своїх однолітків, двадцять першого століття. Але це зовсім так , оскільки вона дочка одного з Богів і має деякі здібності від яких залежить доля людства. Чи зможе вона врятувати люд...
Я прокинулася рано-вранці і тут на мене чекав сюрприз. Переді мною стояла розкішна сукня чорного кольору. Я кілька разів моргнула, щоб прийти до тями, щоб зрозуміти звідки воно тут узялося.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я ніколи раніше такого не бачила. Вона було просто чудова. Сукня була красива і надзвичайно сексуальна. Я почувала себе в ній, як принцеса, з якогось стародавнього роману. Воно було таким досконалим і ідеальним... Потім я зрозуміла... Вона було найкрасивішою у світі. А ще в ній було щось невимовне. І тут у кімнату зайшли брати. - З Днем народження! - сказали вони. – Вас теж зі святом! - сказала я, обіймаючи їх. – Як тобі наш подарунок? - спитав Мартін. - Вона чудова! У мене теж є для вас два подарунки. - сказала я, відсторонюючись і підходячи до шафки. Я дістала звідти два невеликі кулони. - Це вам! - промовила я, простягаючи їм подарунки. - Вау! Спасибі! - сказав Назар, взявши кулон і надів його. - Дякую сестричко! - сказав Мартін, зробивши так само. - Чого чекаєш? Одягни сукню. - сказав Мартін. - Може, ви двоє вийдете звідси? - сказала я, беручи сукню до рук. - Так звичайно... Чекаємо на тебе в низу. - вимовив Назар і вони обоє покинули кімнату. Через кілька хвилин я була вже у сукні. Вона виглядала на мені блискуче! Таке відчуття ніби вона була пошита спеціально для мене. На щастя, у мене була пара, ідеально підходящих до нього туфель. - Та я прямо як принцеса! Ось тільки зачіску треба зробити. - сказала я, дивлячись на себе в дзеркало. Через десять хвилин я була повністю готова і спустилася вниз до братів. - Нічого собі! - мовив Мартін, глянувши на мене. - Анно ти виглядаєш надзвичайно! - промовив Назар. - Спасибі... - відповіла я, соромлячись. - З подарунком ми точно вгадали. - сказав Мартін, кладучи руку на плече Назара. - Тут і не посперечаєшся. - сказав той. - Хлопців ви не образитеся, якщо я покину вас? Справа в тому, що мене де куди запросили... - То у нашої сестрички сьогодні планується побачення? - спитав Мартін. - Ну можна й так сказати. - відповіла я. - Звичайно, можеш йти! Тільки будь обережна добре? - вимовив Назар. - Спасибі! – сказала я, посміхаючись. - Ну і на скільки ваше побачення? Хто він? Як його звати? - спитав Мартін. - ... - Мартін досить її бентежити! - промовив Назар, штовхнувши Мартіна в бік. - Я, мабуть, піду... Не хочу спізнитися. - сказала я, прямуючи до дверей. - Хай щастить! - сказали брати, і я вийшла за поріг.
