Я не гей, мій хлопець - гей

Часть 3

— Вже визначились із замовленням? - поцікавився офіціант.

— Так, я буду червоний рис з морепродуктами та салат з куркою, - Леві визначився першим. - Ерен? Ірума?

— Я буду.., - почав Єгер, але його відразу перебив брат:

— Я хочу супчик, смачниий~

Ерен засмучено подивився на свого брата, згадуючи скільки в нього в гаманці грошей. Тут, звичайно ціни не космічні, але у Єгера все ж таки недостатньо з собою коштів. Таке ж можливо.

— Ерен, - тихо покликав брюнет зеленоокого, дивлячись йому прямо в очі, ніби просячи того підняти голову. - Що будеш?

— Фреш апельсиновий, я так-то не голодний, - відмазався шатен, відчуваючи як його животик боляче занив.

— Енді-сан, можна дві порції червоного рису та салату. Ах та', і ще два апельсинових фреши - попросив Аккерман офіціанта, після того як прочитав його ім'я у нього на бейджику, що був прикріплений до його сорочки.

Офіціант сказав чекати протягом 20 хвилин, а потім пішов віддавати замовлення. Ерен повернувся до брата, коли Леві попросив ще одну порцію салату та рису. Вперше за тривалий період, Аккерман видав нову емоцію - легку посмішку. Тобто не похмурий чи байдужий погляд, а посмішку! Яку ніхто не побачив. Ну хіба що Ерен, який глянув на нього в останній момент, перш ніж посмішка повільно зникла. Його тоді дивне почуття відвідало, наче якась схвильованість. Всі ці 20 хвилин хлопці спілкувалися ні про що. І як тільки принесли їжу, Єгер незрозуміло подивився на свого, скажемо так, приятеля.

— Що дивишся? Їж, - байдуже сказав Леві і почав їсти рис, запиваючи періодично соком.

— Леві, це ти замовив? Я ж сказав, що не голодний, - Ерен був дуже стурбований чимось.

— То що ти пропонуєш? Повернути? Бери приклад зі свого брата: їж і ні про що не думай.

— Я тобі потім поверну гроші. - сказав Ерен і почав їсти рис.

На це Леві нічого не відповів. Час минав, хлопці вже давно поїли. Звичайно, за все розплатився Аккерман, що ніяк не втішило шатена, адже навіть якщо вони були б друзями, то все одно негарно розраховувати на інших. Будинок Ерена був далеко звідси, тому їхати не близько, а ось будинок брюнета якраз неподалік. Припаркувались вони не те, щоб далеко, але й не близько, тож довелося йти. «Дощ починається», - скрикнув Ірума, дивлячись на небо. Надворі і так не тепло, ще й дощ, аби не захворіти. Хлопці швидким кроком попрямували до машини, щоби сильно не промокнути.