Мій коханий вбивця [РЕДАКТУЄТЬСЯ]

3 Частина

Амі: Чімін! Твою ж! Ти мене налякав, що ти робиш тут так пізно?

Чімін: Та не кричи ти так, вмене зараз барабані перепонки тріснуть!

Амі: Вибач. Я подумала що тут якийсь маньяк.

Чімін: Ага, якрас тут і маньяк повзає.

Амі: Ну вибач... А що ти тут так пізно робиш?

Чімін: Та от, ключі загубив, шукаю. Тобі нестрашно ходити по ночам самій?

Амі: Та ні.

Чімін: Ясно.

*Я швидко переключила тему*

Амі: Слухай, а ходи у нас заночуєш, в нас є багато вільних кімнат думаю батьки будуть непроти, а я завтра вранці допоможу тобі їх відшукати. Як тобі така ідейка?

Чімін: Думаю я не відкажусь, бо все-таки не хочется спати на лавочці.

Амі: От і добре. Йдеш ?

Чімін: Іду- іду.

*Ми йшли собі спокій, говорили про різні речі, аж поки Чімін не спитав мене проте чія це куртка. Я якщо чесно знітилась і не знала, що мені відповісти.*

Чімін: Амі чія це куртка?

Амі: Ну...

Чімін: Було б смішно якби ти зараз сказала, що тобі цю куртку дав якийсь лівий чувак.

*Я ледь тихо сказала...*

Амі: Ну так і є...

Чімін: Що!? Ти зглузду зїхала, а якщо там є якась нар****ки, або взагалі зброя!

Амі: Не кричи на мене. Я б відчула тоді якусь зайву вагу і відала б її назад...

*З моїх очей знову полились сльози.*

Чімін: Амі неплач я нехотів...

*Він мене обняв, а яй нестала сопротивлятись, і обняла його в відповідь.

Після цього я поставила голову на його накачані груди (кхкхм😁) і почала тихенько плакати, а він мене заспокоював.

Ми так простояли, хммм... Напевне хвилин 10, а після цього я заспокоїлась і ми пішли з Чіміном до мене додому.

Ми йшли тихо до самого дому...*

*POV Амі кінець*

*POV Юнгі (1 годину тому)*

*Вона ще довго дивилася мені в спину, і я відчував на собі її погляд, доки до неї не подзвонили, обернувшись вона пішла в протилежний бік від мене.