Моя маленька гра у щастя

Дні, котрі вбивають

Наступний тиждень я була весь час розгублена. Усе падало з рук, навчання не вдавалось, а думки були зайняті Містером Х. Хто ж він такий? Як його звуть? Чому з усіх присутніх дівчат його музою стала саме я? Ці питання не давали мені спокою ні вдень, ані вночі.

Одного дня я все ж наважилась розпитати Юльку про цього незнайомця. З'ясувалось небагато, але і це вже прогрес. Отже, Містер Х має ім'я. Насправді він Святослав, цього року йому виповнилося двадцять чотири, ну і остання інформація, про яку я і так здогадувалась, він художник. Це все, що встигла мені розповісти Юля про мого чарівного незнайомця, погляд якого я згадувала щодня, а далі пішли нові історії про її коханого Дмитра. Вона познайомилась із ним кілька тижнів тому, проте розповідає так, наче знайомство було вчора. Мені було її жаль, адже дівчина зовсім втратила голову, і я вирішила хоча б подивитись на її "Дмитрика".

Коли я прийшла додому, то зразу увімкнула комп'ютер і зайшла на сторінку Дмитра Сидорчука. Відкривши фотографію я зрозуміла, чому Юлька так багато про нього говорить. Це був справжній красень. Високий, з великими біцепсами молодий хлопець, очі якого іскрилися і були наче просочені жадобою до життя. Я подивилась його сторінку і побачила, що він є у аску. Тож без вагань я клацнула на цю інформацію, адже де можна дізнатися про людину більше ніж у цьому додатку? Передивившись лише пів сторінки я кардинально змінила свою думку про цього хлопця. Насправді, це був грубий, розпущений, невихований хлопець, а наступне взагалі привело мене до шоку. Майже кожного тижня він писав нове ім'я дівчини з котрою зустрічається. Тому до всіх цих якостей він ще й бабій. Тепер залишалось найважче-розповісти все це Юлі.

Можливо це не правильно, але я щаслива, що трапилась така історія, адже я хоч і не надовго, та відволіклася від думок про мого синьоокого художника.