Моя маленька гра у щастя

Спогади з минулого

Отже, як я вже казала раніше, Юля любить пригоди, а вони, у свою чергу, її. Так сталося, що Юлька познайомилась із компанією, учасники якої займалися благодійністю. Мені було трохи прикро, адже спілкуючись із ними, вона присвячувала мені все менше уваги. Мене це дуже дратувало, бо раніше ми з Юлею проводили цілий день разом (це були канікули, тому ми могли всі двадцять чотири години робити те, що заманеться), а тепер я відчувала, що потрохи, але вона стає мені чужою.

Одного ранку я ще не встигла прокинутись від свого солодко-мрійливого сну, як мій спокій зруйнував телефонний дзвінок. Це була Юля. Вона щось дуже жваво розповідала, і з її розмови я встигла вловити лише "йдем" , "о шістнадцятій" і " зустріч".

Сперечатись з нею-тобі ж гірше буде, тому я змирилась із думкою, що мені все ж необхідно покинути свої улюблене "сонне царство".

Вже о четвертій годині після обіду, Юля стояла на зупинці і жестами показувала мені, аби я йшла швидше. Замість звичного "привіт" я вимагала пояснень. Як пізніше з'ясувалося, ми їхали на зустріч із Юлиною компанією, яка збиралась організувати благочинний новорічний вечір, і необхідно було все узгодити.

Скажу правду, із цими людьми я ще жодного разу не зустічалась. Юлька звісно пропонувала, але я ж горда, тому все придумувала привід, щоб відмовитися . Та в цей раз так не вийшло.

Наша зустріч відбувалася в кафе, і коли ми зайшли до зали, то всі чекали лише нас. У цьому кафе я була вперше, але мені воно добре закарбувалося в пам'яті. Воно було просторе, з двома великими залами і, здавалося, що кожен столик відрізнявся від іншого. Усі стіни були розфарбовані якимись малюнками з елементами природи та міста. У кафе панувала певна святкова атмосфера.

За нашим столиком було близько десяти людей. Юля зразу мене відрекомендувала, проте я так і не дізналася імен інших учасників, але аргументувала це тим, що всі вони були надто заклопотані. Отож, ще не встигнули ми з Юлею зняти пальта, як усі присутні почали обговорювати майбутнє свято. Мені було відверто нудно. Жоден не звертав на мене увагу, і варто було лише мені вставити якусь репліку, всі дивилась на мене як на істоту з іншої планети. Тож я надала перевагу мовчанню. Час йшов неймовірно довго, а я лише дивилась на секундну стрілку годинника. Минуло приблизно сорок хвилин, коли я відчула на собі чийсь пекучий погляд. Це був хлопець, котрий сидів навпроти мене, але вартувало мені лише підвести свої очі, як він блискавично відводив свої. У мене з'явилось нове заняття-спостерігати за цим Містером Х. Пройшли ще якихось десять хвилин, і він почав щось шукати в своєму рюкзаці. Потім вийняв звідти олівець і папір, і почав малювати... мене!!! Мені було так ніяково. Я точно бачила, що він малює, і саме я в той момент була його музою. Та знову ж, лише я кидала на Містера Х свій погляд, він опускав очі.

Через дві години після того як ми зустрілись, Юля попрощалася, чому я неймовірно зраділа. Наступна зустріч повинна була відбутись через тиждень.