Зміни себе, або зламай

Розділ 2. (Іронія долі)

Я прокинулася від нестерпного головного болю.

- Що таке? - розмовляю я сама з собою. - Чому мене так болить голова?

Так, забула сказати, що я розмовляю сама з собою. Це дуже дивно, і якщо хтось почує мене, я можу запросто потрапити до психіатричної лікарні.

- Мені точно наснився сон, - бурмотіла я.

Я не могла згадати його. Були тільки не конкретні образи в моїй голові. Я пам'ятаю дівчину, річку, і все. Мене болить голова. До чого це все?

Все це моя фантазія, так, я знаю. Все дуже просто - голова болить від невдалого падіння. Сон - це просто сон. Ось і все. В мені є таке, що я з мухи слона готова зробити.

- Софія, ти збираєшся йти в школу? - постукала мама в маленькі двері, моєї кімнати.

- Емм, а в мене є вибір?

- Так, Софія Фінч, піднімайте свій зад і йдіть до школи!

Ніхто немає почуття гумору. Потрібно бути хоча б трохи веселою і виділятися з цієї сірої маси! Хоча до чого це я? Це не про мене. Я і є та сіра маса.

Я одягнулася в чорні штани та білу майку з незнайомим мені написом на грудях. Перебрала всю свою їду в тарілці, якщо її можна так назвати, і пішла в школу.

По дорозі в мене розірвалася сумка, зовсім не дивно, тому що це я, в мене завжди повинно щось статися. Відчуваю себе повною невдахою.

- Воу, Гаррі Потер - безхатченко.

Я подивилася на нього своїми голубими очима і злегка підняла брову.

- Ти придурок, ти знаєш що це означає?

Взагалі-то я не вміла постояти за себе, ось вам і життєвий мій приклад.

Я хотіла хоч щось зробити з цією сумкою, і пішла в туалет. Не знаю навіщо, але потім я про це пожалкувала. Тому що, я побачила дівчинку - блондинку, вона лежала на землі, причому на брудній землі, і плакала.

Взагалі-то, я не байдужа людина, але в таких ситуаціях я не завжди знаю, що мені робити.

- Емм, щось сталося? - запитала я розгублено.

- Відстань.

Вона була груба, як і всі мої однокласники. Але я побачила в неї щось таке, що заділо мене і це «відстань», може зовсім не означало «відстань»?