Зміни себе, або зламай

Розділ 3 ( За крок до маленької мрії)

Я ніяк не могла замкнути очі. Сиділа на маленькому підвіконнику і плакала. За все моє життя зі мною траплялося дуже багато неприємностей, але ця історія заділа мене за живе. Навіть не знаю, чому я все так сприйняла близько до серця? Я надзвичайно слабка людина, і це моя найжахливіша риса характеру.

Я просто рахувала стуки мого годинника, який висів на стіні. Один..два..три.... Він мене уже почав дратувати, але я і далі рахувала стуки...чотири...п'ять...

Я згадала за цю ніч все своє нікчемне життя. Події та розпачі... А весь жах почався з другого класу. Коли ще в першому класі, всі ми маленькі любили один одного та підтримували, ну як сказати «любили», такого поняття немає для мене, але ми просто не ненавиділи один одного. Але все дуже швидко змінилося, так як швидко пливе на годиннику оця стрілка. Я просто прийшла в школу, як і кожного дня, але цей день я запам'ятала на все життя.

«Гей, руда відьма» - сказав малий Том(мій однокласник)

І після оцих слів все перевернулося, всі слідували за Томом. Більше за все я його ненавиджу, я колись відомщу йому, хоча я не мстива; але така людина заслуговує на помсту.

07:30

Жахливий стук в двері розбудив мене, я здається заснула на одну годинку і мене знову болить голова.

- Софія! Софія! Прокидайся! В школу! Софія! Ти знову за своє!

- Мам, я взагалі не спала! І я не буду йти в школу!

Не хотіла йти, не хотіла бачити Дану. Я просто хочу їй врізати, за те що вона мене підставила, а її подругу ще більше.

- Як це ти не йдеш? Софія Фінч!

- Мам, досить мене так називати! Мене це дратує, - перекрикувала я маму. - Я погано себе почуваю, - збрехала я.

Я чекала відповіді від мами, але почула як її кроки поступово віддаляються від моєї маленької кімнатки.

Ухух, пронесло і мама нічого не сказала. Я лягла на своє ліжко, вкрилася ковдрою і почала читати книгу - Стівен Кінг «Сяйво», хотілося, щось страшненького почитати.

Через те що я не спала я полинула в свої сни....

- Соня! До тебе прийшли! Відкривай двері! - почула я крізь сон крик мами.

Що? Хто? Я не розуміючи, потерла свої заспані очі та попрямувала до дверей, в животі урчить, я ще нічого не їла, а вже пройшла половина дня.