Зміни себе, або зламай

Розділ 15

В школі мене очікували зовсім не приємні новини. Та як ви знаєте, я повинна була відбувати своє так зване, досі незрозуміле мені покарання. Всі діти в школі відбувають покарання гуртом, і зазвичай тут можна побачити не самі приємні обличчя.

- Дивись, Кріс, та малишка, - мовив той самий, якого я колись вдарила і зараз напевно вперше пошкодую про це.

Це так гидко «малишка». Принесіть хтось тазик, а то всі зараз побачуть, що я снідала зранку.

- Я ніяка тобі не малишка, і Крісу своєму так і передай.

Чому коли я бодай щось кажу, вони просто сміються з мене. Хіба я виглядаю настільки дурненькою?

- А ти смішна.

- Я думаю, нам слід замовкнути всім, тому що до ночі я тут бути не збираюся.

Мені було просто невимовно бридко бути з ними. Виглядали вони так, ніби щойно втекли з в'язниці і мене це дуже лякало: чорні майки, мало не розірвані, вільні штани, і всі вони були одягнені майже одинаково. Зазвичай мене притягували до себе розумні, та добрі душею люди, і зовнішній вигляд мене аж ніяк не цікавив, та розуму і хоча б якої людської гідності в цих людей не було, тому я вирішила не зв'язуватися з ними, а швидко піти геть, поприбивавши до кінця.

- Якщо б ти мене тоді не вдарила, і не розізлила, можливо колись я б і був з тобою, бо ти нереально сексуальна, але..

- Мрій, - перебила я його.

Вони знову засміялися.

- Та що ти тут робиш, до біса? - почав кричати на мене один із них.

- Ти справді тупий? Чи тільки прикидаєшся? Я тут відбуваю покарання, так як і ви.

- Бісиш.

Це остання що я чула була тоді. Зараз вже взагалі немає нічого ніякого значення. А можливо я взагалі померла, і ніхто про мене не згадає. Я нічого не бачу, не відчуваю, і не розумію, чи це я говорю сама з собою, чи тільки думаю? Де я?

Можна тільки на одну хвилину уявити, що я померла...

Тоді що?

Що зроблять батьки?

Ось сидять собі батьки біля нашого каміна, пють гарячий чай і ні про що не думають, як дзвонить їм телефон і хороший дядя каже, що мене уже немає в живих. Мама знепритомніла. Тато з наляканим виглядом і із заплаканими очима біжить до мами, виливає на неї так романтично склянку води і вони біжать до мене, або де я там померла не знаю. Мені було б страшно тільки одне, що батьки подарували мені життя, і не всю звичайно частину, але більшу я прожила чудово, і зараз я забрала її від себе, забрала від батьків.