День 20
Я казала, що мені байдуже на арешт і я з задоволенням проводитиму дні в кімнаті? Забудьте. Нудьга накрила мене глибокою хвилею, і я не знаю що робити. Від читання вже болять очі, а від лежання - спина. Я намагалася заснути кілька разів, бо не спала майже всю ніч, але нічого не вийшло - тільки крутилася з боку на бік.
На щастя, я згадала, що в нашому домі є басейн, тому можу хоча б трохи розім'яти кістки. Анна зробила для мене якийсь смачний напій і навіть вклала соломинку, а я змусила її бодай змочити ноги, якщо плавати зі мною вона відмовилась.
- Чому Чарлі вчора приходив?
Знала, що вона рано чи пізно запитає, але не впевнена чи хочу сказати їй причину. Роблю ковток кислуватого напою і переводжу погляд на панорамне вікно з видом на сад, звідки на мене дивляться червоні голівки тюльпанів і білий цвіт дерев. Через шар скла навіть чути як цвірінькають пташки. Через ці всі події вже й забула, що настав останній і найчарівніший місяць весни. Забула звернути на нього увагу.
- Щоб зробити пропозицію...- врешті здаюсь і відповідаю зовсім невимушено.
- Руки і серця?- приголомшено викрикує Анна.
- Ні, що ти!- сміюся через її реакцію, а вона полегшено зітхає і сама мимоволі усміхається.
Роблю ще один великий ковток, і все ж наважуюсь на правдиву відповідь.
- Він хоче забрати мене з собою в Англію.
- Ще чого!?- обурливо відказує, і я сумно посміхаюся.
Доводиться розповісти їй все в деталях. Власне, я й не надто переймаюся про це, бо не говорила ні з ким уже дуже давно, тож приємно нарешті поділитися своїми проблемами хоча б з кимось. Анна слухає мене уважно, не перебиваючи. Доводжу історію до кінця і чекаю на її реакцію.
- Ти погодишся?
Знизую плечима. Думала про це всю ніч і весь день, проте так і не змогла знайти для себе ствердну відповідь. У голові зринають тисячу "за" і "проти" .
- Зрештою, у мене немає кращої ідеї.
- Отже ти у відчаї, бо ця ідея жахлива.
- Чому?- засмучено запитую, бо душу і так мучать протиріччя.
- А раптом він продасть тебе в дім розпусти або ж...
- Анно!
- Ну а що?
- Тільки не треба вигадувати нісенітниці.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Паперова клітка
Roman pour Adolescents«Ми занадто різні. Ми б ніколи не змогли поладнати. Ти -світло, а я -темрява...Ти - сонце...А я - місяць. Це означає, що ми не можемо існувати разом». Кажуть, що протилежності притягуються... Та чи не притягуються вони, щоб неодмінно зіткнутися, сп...
