Два тижні, щоб закохатися

Ер.4

— Не зголоднів? - спитав Хііромі.

— Трохи, я навіть не поснідав в ранці.

— Тоді ось.

Альфа дістав із рюкзаку судочок з бутербродами і поклав на покривало. Хіро взяв один бутерброд і залюбки почав їсти.

— Смачного)

— Дякую, - з набитим ротом. - Тут гарно. Звідки дізнався про це місце?

— Любив один погуляти, та й занесло мене сюди.

— Це коли ти не мав друзів?

— Угу.

Позаду Хііромі побачив компанію якихось хлопців, вони явно хотіли щось крикнути, бо таку метушню Хііромі одразу впізнає. Йому раніше теж всяке кричали, от і навчився розпізнавати людей за кілька секунд до того, як вони почнуть щось кричати в його бік. Альфа швидко закрив омезі вуха, дуже щільно закрив, так щоб точно не почув.

— Ей, підарас! Подобається в дупу довбати? Виродки.

— Ти чого вуха мені закрив? - питає Хіро, кліпаючи очима від подиву.

Хііромі зітхнув, але нічого не відповів.

— Педики йобані!

Так, це світ омег, альф та бет, але деякі цього прийняти не могли і задирали як могли.
Альфа ще раз зітхнув, ледве тримаючись, щоб нічого не крикнути йому у відповідь. Але ті дурні все ніяк не могли вщухнути. Омега почав кашляти, тому прибрав руки Хііромі, відкашлюючи три пелюстки. Ті телепні одразу зрозуміли, чим хлопець хворіє. Тільки ті хотіли крикнути, як альфа знову закрив вуха омезі, але той їх прибрав.

— Досить закривати мені вуха. В чому справа?

— Хворе! Хулі гуляєш, якщо заразний!

— А.. Ось в чому справа.

— Хіро, не слухай їх.

— Все нормально, я звик. Все ж таки треба було залишатися вдома.

— Зовсім ні. Стривай хвилинку.

— Що? Ти ж не підеш до них?

— Хіба є вибір?

— Так, ти можеш залишитись тут і забити на них. Нехай кажуть, що хочуть. Це не має значення, головне, що ми знаємо, як все насправді.

— ..Ну чому ти такий розумний?)

— Хмхм..))

Невдовзі та компанія пішла і більше ніхто не з'являвся, вони нарешті змогли залишитися наодинці один з одним.