Два тижні, щоб закохатися

Ер.5

З приємними думками про сьогоднішній ранок, омега заснув. Йому снилися його майбутні діти та людина: чи то жінка чи чоловік - він не позгоедів. Але прокидатись він почав від того, що щось йому перекрило повітря. Він розплющує очі і бачить перед собою дівчинку років 5-6. Він починає її відштовхувати, через те, що двері в кімнату були відчинені, повз проходив Хііромі і одразу помітив та підбіг, намагаючись відчепити від нього сестру. Коли йому вдається це зробити, Хіро ще кілька секунд відкашлювався кров'ю, а потім прийшов до тями.

— ..Хіро, ти як? Це кров?

— Хто це?

— Моя сестра..

— Якого вона робила?

— Ти мені здався не гарним, і я вирішила, що тобі треба померти.

— Сенді! - крикнув Хііромі і дав дівчинці по губах, від чого та заплакала. - Вибач, вона ще маленька і не розуміє, що каже.

— Що тут сталося? - Запитала мама Акіхіро.  - Це що, кров? Ти кашляв кров'ю? - захвилювалася Брейні.

Хііромі подивився на омегу, ніби просячи нічого не розповідати.

— Нічого страшного, просто закашлявся.

Хііромі видихнув, повільно заплющивши і розплющивши очі, тим самим подякувавши.

— Це погано.

— Мам.

— Брейні, тут така справа, ми подобаємося один одному... — сказав Хііромі.

— А? В сенсі? Ви зараз серйозно?

— Так.

— Хлопці, але ж ви.. як так.

Брейні немов руки опустила. Їй стало ніяково.

— Хііромі, можеш вийти зі своєю сестрою?

— Так, звичайно.

Залишившись наодинці, мама омеги зітхнула і обернулася до нього обличчям, сідаючи на бік ліжка.

— Ти впевнений, що він тобі подобається?

— Так. Я сьогодні майже не кашляв.

—А тільки-но що було?

— А, це... Не має значення.

— Як неважливо, якщо ти кров'ю кашляв? Таке було лише першого року твоєї хвороби.

— Бачиш, скоро взагалі перестану кашляти.

— Хіро, я хвилююся за тебе.