Mum, we will be together

розділ третій

"Хух, нічо вроді не наснилося"- майнуло мені в думках, я різко відкрила очі, і виключила будильник на телефоні, який грав вже 5 хвилин. Потім зібралася в школу, яка була недалеко від дому. Пішки я йшла туди десь 10 хвилин, запхала наушники в вуха, накинула капішон на голову, так що мого обличчя майже не було видно, і вийшла з дому. Під підїздом на лавочці сиділи дві бабці, які знали все і про всіх. І як тільки я пройшла поз них вони з ніг до голови провели мене поглядом, і закотили очі. Я вже привикла до цього тому просто мило усміхнулася на всі 32 зуби і сказала:
"Доброго дня, яка жахлива погода"
"Ой, навіть не кажи, так ноги крутить і голова розколюється"- сказала одна з них, з червоною хусточкою.
Я помахала головою і далі обходячи калюжі пришвидшиною походкою пішла в школу. Вже пів року я до школи прихожу максиум на два уроки, і сьогодні велика подія- перший раз іду на перший урок, просто треба написати контрольну з хімії, яку я взагалі не переварюю і ні капельки не розумію. Школа в мене звичайна, вчителі більш менш нормальні, хоча деякі такі кадри шо просто не можливо. Уроки в нас завжди проходять дуже і дуже весело, я люблю свій клас, більша частина якого хлопці. В нас лише 6 дівчат і 19 хлопців. Ми завжди знайдемо чим себе розвеселити на уроках, раз Микола - ми з ним дружимо ше з дитинства, бо виросли в одному дворі, але тепер він переселився за місто і ми майже не спілкуємося, то він приніс до школи кота, і тримав його на уроках у рюкзаку. В класі ідеальна тиша, всі пишуть контрольну і уважно вчитуюся у завдання на уроці найстрогішого вчителя нашої школи- нашого директора Олександра Миколайовича. Він вів у нас історії, і дійсно досконало знав свій предмет. Так от ідеальна тишина, і тут в один момент кіт вилазить з рюкзака, його, до речі, було звати Муська, і на розгоні пробігається по класу мявкає і втікає за двері. Директор такий в шоці побіг за ним, ну кароче нас потім добре насварили, і після того бідних тварин ми не мучили.
Найбільше в класі дружу з Лізою Гаєвською, вона така сама звичайна дівчина , як і є, але в ній є щось таке особливе, якась природня краса. Я дуже люблю її за її простоту, ще ніколи не зустрічала таких людей. Ліза хоче у майбутньому стати лікарем, і ми з нею дуже з цього лахаєм і не уявляємо собі цього.
Хімія і географія проходять дуже швидко, потім я йду в їдальню і купляю свою любиму ватрушку і йду в музичну щколу на заняття. Вона аж на іншому кінці Полтави, тому їхати приходиьься довго, але я люблю подорожувати на маршутці. Сісти на останні крісла, запхати наушники в вуха, зручно примоститися і спостерігати за людьми: вивчати їхню поведінку, прислухатися до голосу, або вдивлятися у вікно на людей і поринати у глибокі роздуми. Так я провожу вже майже 6 років, 6 років я вже хожу в цю музичну школу. Я справді відчуваю її своїм другим домом, а викладачку музики Олену Сергіївн своєю другою мамою. Вона досить висока блондинка з карими очима, їй вже 35 років, але вона ще не вийшла заміж, і дітей не має. Але зустрічається вже 2 роки з одним чоловіком. ми довіряємо один одному все, вона розповідає мені свої проблеми, я їй свої, справді, як мамі. Ми завжди вислухаємо один одного і порадимо. Найбільше, що мені у ній подобається- це голос. Він настільки ніжний і приємний, не розумію чому вона не побудувала успішно свою карєру співачки, з таким голосом можна дійсно багато досягти.
Після заняття, я їду додому і готую татові вечерю. Настрій, на диво, хороший тому я вирішую здивувати тата своїми кулінарними здібностями і готую курячий супчик і голубці.
Ось так звичайно день за днем в мене і проходять два тижні. Я навіть жодного разу не відкрила свій щоденник, не тому що не було часу, а тому що не будо нічого нового записати. Але от завтра надіюся буде інший день, завтра ж день мого народження. Я вроді і чекала, а вроді і не хотіла цього.....