Банчан йшов додому сам. Ханна пішла додому сама, забирати її не треба.
Вже пізно і темно, трохи засидівся в бібліотеці, бо готувався до тематичного.
Чує кроки позаду, вони прискорюються.
Ну може людина спішить!?
Чан навіть не звертає уваги і просто йде додому.
Перед ним повстав той провулок, але він розумний тудою він не піде.
Але його хтось затягнув туди і сильно штовхнув до стіни.
Коли Банчан обернувся, то побачив Марка.
-Що ти робиш?- запитав Бан.
-Чого ти так дивишся на Джимін?
-Вона моя подруга, маю право!- сказав Чан.
-Вона тобі подобається! Ти на неї не так дивишся, як на Хані.
-У Хані є хлопець від якого я отримаю, якщо якось не так подивлюсь на неї,- відповів хлопець.
-Чого ти напав сьогодні?
-А ти дурний такий, не споминаєш?- Банчан йшов напролом.
-Що я маю споминати?
Чан хотів минути розмови і піти додому, але Марк притиснув його до стіни.
-Сyка, ще раз щось не те скажеш, я тебе..
-Що? Що ти зробиш?- "Відчуваю загибель десь поруч" знову перебив Банчан. "Хто мене за язик тягнув?"- подумав Банчан.
-Лише спробуй мене зачепити і Джимін дізнається, що ти її хотів тоді вбити,- "Може шантаж підійде?" Банчан надіятися на відступ супротивника.
Марк тільки засміявся.
-А кому вона повірить? Трупові твоєму чи мені?.. Я лише попереджаю..Якщо ти хоч раз подивишся на Джимін прощайся з життям!
Хілс відпустив Чана.
Що зараз найшло на Банчана?
Він кинувся на Марка з кулаками і старався його перемогти.
Але Марк знову його побив. Знову розбив носа, губу в іншому місці.
-Ти такий жалкий, як якийсь нещасний собака!
-Сам такий! - Банчан старався встати.
-Що? О, то наш малий навчився говорити?..Йди поки ще можеш!
І знов його зневажливий сміх.
Як сказати, Банчан встати нормально не міг не говорячи вже про піти додому.
Але ж він у цей момент набрався сміливості чи скоріше тупої впертості і з усіх сил, що залишились напав на Марка. Той перекинув його на землю з усієї сили.
Впав Чан на хребет трохи не правильно. Якщо падають на хребет це вже боляче. А от Банчана з висоти в усієї сили кинули на асфальт.
-Це буде тобі уроком!
Банчан провалявся там годину, дві може й більше.
До нього хтось дзвонив, але він не бачив хто дзвонив, а коли бачив, то не міг поворушитись.
Нарешті його знайшли Ханна і Тейон.
Вони дотягли його додому.
-Боже, що сталося?- запитала мама коли побачила напів живого чи напів мертвого Банчана.
Хлопець не міг вже говорити. Йому здавалось, що він вмирає і доживає останні хвилини життя.
Ханна обробила всі рани.
Вони викликали лікарів. Вони забрали його в лікарню.
-Що з ним?- запитала Бан Чонха.
-Йому треба вправити два диски, в нього перелом трьох хребців в результаті яких сталось маленьке оніміння кінцівок і легкий струск мозку,- відповів лікар.
-Що ж з ним сталось?- заплакала мама.
-Я здається знаю,- тихо сказав Тейон.
-Марк?- тихо запитала в нього Ханна.
Той кивнув.
-А можна до нього?- запитала міс Бан.
-Вибачте, але не можна. Приходьте завтра!
Банчан лежить вже не знає де.
"Я помер?"- пронеслось в його голові.
Кімната була біла, світло різке от так і здалось.
"Де всі?. Нікого нема! Я точно помер" - подумав Банчан .
