Ранок 07:05
Банчан прокинувся дуже рано. Він майже всю ніч не спав через болі.
Молоденька медсестра тихо заглянула в палату до хлопця.
-Чому Ви не спите?- ніжно запитала вона.
-Я не можу.
-Може принести знеболюючого?- запитала медсестра.
-Ні. А хтось з родичів є?
-Так, Ваша мати з сестрою залишились тут,- тихо відповіла вона. - Покликати когось?
-Якщо можна покличте обох, звісно, якщо вони не сплять.
Через хвилину в палату залетіли Бан Чонха і Ханна.
-Як ти? - запитала мама. - Що сталось?
-На мене напали. Я не зміг відбитись.
Ханна просто дивилась на нього і подумки звинувачувала Марка.
Чан подивився на неї, вони перекинулись думками.
-Боже, що ж робити? Я буду тут. Що тільки треба скажи мені!- сказала стурбована мама. - Я все зроблю, принесу..
-Добре.
Зайшов лікар випровадив родичів Чана, бо мав вправляти йому диски.
Чонха і Ханна молились, щоб все налагодилось.
Ханна відправила маму в магазин і дорогою вона може сказати татові.
З палати чулися крики, стогони, якийсь хруст, нерозбірливі слова лікаря.
Від звуків Ханна здригалась, навіть відходила, але всеодно чула болючий голос брата.
До Ханни подзвонив Тейон. Вона відійшла, щоб не було чути криків.
-Як Чан?- запитав він.
-Погано. Всю ніч не спав, ми з мамою коло нього. Прокинувся рано..А зараз диски вправляють,- сказала дівчина дрижачим голосом стримуючи сльози.
-Заспокойся, Ханн~і, все буде добре. Треба тільки вірити! - сказав Пак .
-Я знаю. Але, що найгірше, Чан сам не вірить,- сказала Бан .
Коли Банчану вправили диски, він покликав Ханну.
-Як себе відчуваєш?- запитала сестра.
-Дуже хр*ново.. Все болить, навіть горло.
-Дуже боляче?- запитала вона.
-Так..Можеш дати телефон? Мені треба подзвонити.
Ханна дала телефон Чанові.
Він набрав Тейона.
-Тейон, це Чан,- ледь сказав хлопець.-Нічого там не говори нікому, а особливо Джимін! - він замовк.- Скажеш, що я заболів і не можу говорити.
-Добре. Як ти? Вже вправити диски?
-Так. Добре бувай, не можу говорити,- сказав Чан. - Мовчи!
-Ханна, мама де?
-Вона зараз прийде,- сказала сестра.
-Лікарі, щось казали?
-Так. На жаль, потрібна операція. Хребці самі не зростуться,- голос дівчини знову дрижав.
Чан ледь взяв сестру за руку.
-Все буде добре.
Зайшла Бан Чонха. Чан сказав, щоб вона не говорила нікому нічого про цю ситуацію. Вона послухала і нічого не казала навіть Тен Суйон.
До вечора прилетів і Бан Ханджун і Лукас.
20:20
Банчану провели операцію.
Відійшов від наркозу він десь о 03:42.
Йому здалось, що біля нього сиділи ангели і він вже помер. Але то були його рідні.
Через хвилину він вирубився, бо від наркозу дуже хотілось спати.
08:13
Проте поспати він довго не міг, йому заважали пов'язки, невеликий біль у спині.
Чан прокинувся. Мама з батьком вже не спали.
-Який сьогодні день і яке число?- запитав Банчан.
-Вівторок 11 березня,- тихо відповіла мама.
Через два тижні його виписали з лікарні, але додому. Вдома він мав залишатись ще тиждень для кращого виздоровлення.
Тейон перший прийшов до нього.
В кімнаті залишились Банчан, Ханна і Тейон.
-Я такий радий тебе бачити,- Тейон обійняв Чана за талію.
-Що ти робиш?
-За плечі не можна ж.
-Проїхали, я теж скучив,- сказав Банчан.
Ханна: "Я для вас жарт? Хоч не при мені!".
