Чотири пари, лінійка після пар,весь коледж помити через одних йолупів. А мама просила раніше додому прийти.
Вже десятий раз дзвонить ,а слухавку ніхто не бере. Нарешті дівчина бере телефон в руки і бачить,що дзвонить мама.
-Ти де?- запитала мама.
-Йду зі коледжу.
-Чого так довго?
-Нас затримали трохи. Я піду швидшою дорогою. Все чекай, я скоро буду.Джимін звертає в ТОЙ САМИЙ провулок. Не провулок, а мафія, наркомани, алкаші..
Так коротше? Ну звісно. Так коротше на той світ відправитись.
А на годинах 16:27. Темновато, бо пізня осінь.Тен Джимін швидко старається пройти цей провулок, який здавалось протягувався в 10 кілометрів. За дві хвилини її запросили випити, погуляти, запросити додому "на чай".
Але вона відмовляє.-Ей, дівчино, не хочеш познайомитись з нами?
Тен вдає,що нічого не чує.
Перед нею стіною стали хлопці. І обійти вона їх не може. А назад не повернеться, бо там ще одні хлопці.
-Я щось тебе запитував,-грубо сказав хлопець.
-Відпустіть!
-А то, що? Заплачеш?-всі засміялись.
-Ні.
-Тоді що?Закричати? Ніхто не почує. Нікого з нормальних людей нема.
Одягнена вона так:Це дає просто прекрасний привід на "деякі діла". І дівчина це прекрасно розуміла. Але як їй захиститися? Битись вона вміє.
Джимін спробувала хоч якось відчепити їх, відбитись, хоч в неї нічого не виходило.
В її очах був великий страх, коли один з них витягнув ножа. Від переляку аж застигла на місті.Якийсь хлопець теж йшов цим провулком і побачив все це. Він взяв першу попавшу під руку бутилку й розбив її на голові одного з хлопців. Другого вдарив між ногами, третього в щелепу, комусь в груди. Швидко потягнув Тен за руку й вони побігли.
Відірвавшись хлопець посадив Джимін на лаву, що була поруч.
Вона ще не прийшла в себе.
Він дав їй води.-З Вами все добре?-запитав він у дівчини.
В відповідь вона просто заплакала.
-Заспокойтесь, все вже позаду.
-Дякую Вам. А як Вас звати?
-Банчан,-представився хлопець. -А Вас?
-Джимін.До Джимін подзвонила мама.
-Де ти?-запитала мама. -Чого так довго?
-Йду я. Бувай.
Дівчина вибила.
-Провести Вас додому?
-Ні, дякую.
-А як знов вскочете в халепу?-всміхнувся хлопець.
Тепер до нього подзвонила мама. Він взяв слухавку:
-Йду(вибив).
-Бувайте, ще раз дякую.Джимін пішла першою, а за нею і Банчан.
Дівчина помітила,що хлопець йде в ту ж саму сторону, що й вона.
Спочатку вона злякалася, що це якийсь маніяк і прискорила свій хід.
Банчан подивився на години і побачив, що він не встигає додому, тому прискорив свій хід, перейшов майже на біг.
Джимін почула ще швидші кроки позаду і ще прискорилась. Вона швидко зайшла в свій під'їзд. Побачила що Банчан йде за нею, побігла по сходах на восьмий поверх. Швидко зайшла в квартиру.-Йди перевдягайся! До нас гості мають прийти через п'ять хвилин,-сказала мама.
-Чого ж ти раніше не сказала?
Джимін швидко погнала в кімнату і переодягнулась. Взяла якусь сукню, одягнула.
Сукня:Взяла якісь босоніжки. Склала якийсь хвіст на голові. Підфарбувала губи.
-Доню, йди відчини.
Джимін швидко пішла відчиняти.
На порозі стояла жіночка і її син.-Добрий вечір, проходьте!
Тен подивилась на нього він на неї.
Тепер їй зрозуміло чого Банчан за нею біг.
Його мама пройшла на кухню, а Джимін чекала поки Банчан роззується.-Гарна сукня,-похвалив хлопець.
-В тебе теж..стиль.
Його одяг:Вони присіли за стіл.
Почалась розмова. Всі познайомились.
Бан Чонха і Чан їх сусіди. Сім'я Тен і Бан ділять один спільний балкон.
Джимін покликала Банчана в її кімнату. В них не одразу розпочалась розмова. Але її розпочав Банчан.
-А чому ти по дорозі додому від мене майже тікала?- тихо й зацікавлено запитав хлопець.
-Аа..яяя..тебе за маніяка прийняла. Ну знаєш ти прискорювався, а я боягузка..