На крилах трагедій

Part 7

Ти сидиш в коридорі в поліції, в очікуванні коли тебе покличуть на допит, в цей раз ти надіялась останній.
Біля тебе сидить Алекс, біля нього ти відчуваєш себе в безпеці.
Аделіна виходить з кабінету детектива.
Після фраза-
– Софія Харесс прошу зайти в кабінет.
Ти розказала про все детективу.
– Ви знаєте де зараз ваш дядько? – спитав тебе детектив.
– Ні.
– Ви вільні.
Ти вийшла з кабінету та поїхала до дому.
– Я звільняюсь!– чітко сказала Аделіна.
– Так, добре.
Софія спокійно відповіла їй, та піднялась у свою кімнату.
– Але спершу ви маєте мені заплатити.
– Ти не працювала на мене, тому я тобі нічого не винна за останній місяць тітка тобі заплатила, за що платити мені, за два дні яких тебе не було?
Аделіна мовчки покинула особняк.
Софія довго крутилась на своєму ліжку і ніяк не могла заснути, спершу вона хотіла піти до Алекса, але було вже пізно тому дівчина відправилась до бібліотеки.
В особняку була велика бібліотека, там більшість старі, припавші порохом книжки, але можна було знайти щось цікаве.
Софія підійшла до бібліотеки.
Вона шарпнула за ручку дверей та ті не відкривались.
Дівчина притиснула коліном двері ще трішки приперла рукою сильно обернула ручку і двері відчинилися.
“Потрібно викликати майстра врешті решт, хай полагодять нарешті ручку„– подумала дівчина.
Софія зайшла в бібліотеку, і легенько зачинила двері. Вони натомість відштовхнулися і зі скрипом відкрилися.
Софія з усієї сили гримнула по дверях, від чого ті з великим звуком захлопнулись.
Ти провела пальцями по товстих книжках, і зупинилась на книзі «Найкоротша історія часу» Стівен Гокінґ
Ти присіла на крісло та нирнула наче в інший світ.
– Найкоротша історія часу, цікаво.(голос ззаду)
Ти обернулась і побачила.
– Вільям.
– Твій дядько Вільям.
– Ти вбив тітку.
– Я? Так.
Він дістав рандомну книгу з полички.
Ти піднялась з крісла і зробила крок назад.
– Вона знала про всі мої проблеми, вона не знала де дівати гроші і не допомогла мені.
Вона знала що це за люди, і чудово розуміла що мене вб'ють,
але не допомогла мені.
Всі ми прекрасно розуміли що ці гроші мали чесно стати моїми, але вони опинились в твоїх руках.
Ти зробила ще один крок назад.
–Я вб'ю тебе, і ці гроші будуть мої– продовжив він.
Ти швидко побігла на вихід.
Шарпнула за ручку та двері не відкрились.
– Нумо, чортові двері.–промовила дівчина.
Коли чоловік наче переможно засміявся в Софії пішли мурашки по шкірі, волосся стало дибом.
Він потягнув її за волосся і кинув об підлогу. Вона голосно крикнула.
Дівчина піднялася і намахнулася книгою на чоловіка. Той взяв тримач зі свічками і книга моментально загорілася.
Зі страху дівчина кинула палаючу книгу в дядька, той ухилився і книга впала в стінку з решта книгами.
Секунда перед дівчиною яскравий огонь.
– Алекс- крикнула перелякана дівчина.
Чоловік схопив тебе заді за шию. Софія гострими зубами впилась йому в руку. Той з великою силою кинув її об палаючу полицю з книгами.
Дівчина боляче вдарилася об неї, після впала на підлогу.
Дядько взяв тосту обгорівшу палицю від полиці і намахнувся на дівчину.
Натомість та підставила ногу дядькові, він перевернувся вдарився об ту ж полюцю, і секунду по тому лежав під палаючими дошками.
– Боже він зараз згорить. Софія хотіла постаратись вибити двері та дим в кімнаті став настільки густим що дівчина впала на підлогу без свідомості.
Софія відкриває очі, і бачить як будинок в якому пройшло її дитинство доживає останні моменти.
І ніякі чоловічки в червоних костюм нічим не згодні допомогти.
Софія знову непритомніє.