Легенди Зими. Криве дзеркало казок

Йоль

Сон почав помалу відступати і молода відьма, солодко потягуючись, радісно пригадала, що сьогодні вихідний день.

Здавалось, що за вікном ледь починає розвиднюватись, але Вікторія, поглянувши на годинник, зрозуміла, що небо знову затягнули важкі сірі хмари.

Самаеля вже не було в квартирі. Жінка навчилась відчувати присутність свого демона, за ці декілька місяців, які вони були знайомі.

Темрява тихенько муркотіла на сусідній подушці, а це означало, що та ще зберігає тепло чоловіка, якого кішка просто обожнювала.

Вікторія тихенько піднялась з ліжка, щоб не розбудити свого фамільяра, і підійшла до вікна. Похмурі хмари нависали над містом, наче хотіли заховати його в густому мареві своїх пухнастих тіл.

- Прокинулась вже?, - Самаель ніжно обійняв свою відьму, торкаючись гарячими долонями до оголеної шкіри жінки. Він, як завжди, з'явився нечутно, матеріалізувавшись поруч з Вікторією, прямо з повітря.

- Угу, - кивнула відьма, розвертаючись в колі рук чоловіка, щоб привітати його поцілунком. - Ти вже вирішив свої справи?

- Ні, ти ж пам'ятаєш, що сьогодні починається Йоль?, - вигнув брову Самаель.

- О, точно, в нас ж зібрання в школі призначила директорка, - розгублено кивнула дівчина. - А ти будеш?

- Як завжди, - Самаель підхопив на руки Темряву, яка вже ластилась до його ніг. - Я буду на кожному шабаші, які мої Ковени проводитимуть сьогодні. Пішли каву пити.

- Ок, зараз зварю, - Вікторія вирішила не вдягатись і одразу пішла на кухню, демона вона вже давно не соромилась, та й в квартирі було досить тепло.

- Ммм, обожнюю цю каву, - примруживши очі, чоловік повільно пив ароматний напій з невеликого горнятка.

- Знаю, ти ж сам ці зерна приносиш сюди, - посміхнулась дівчина.

- Вікторіє, ми з тобою підемо на бал-маскарад, що передує святкуванню Початку року, - серйозно поглянув на жінку Самаель. - Я знаю, що ти не любиш просто так приймати подарунки, вважаючи себе потім за них зобов'язаною, але зараз питання досить важливе і я хочу, щоб ти була у вишуканій бальній сукні.

Після цих слів, прямо з повітря, матеріалізувалось білосніжне плаття. Тканина була настільки тонкою, що здавалось, наче це невагоме мереживо павутиння. Від повної прозорості одяг рятувало багатошарове нанесення цієї павутинки одна на одну. Маленькі кристалики, які певно були коштовними камінцями, хаотично примостились на нитках цієї павутинки і переливались при цьому, наче крапельки вранішньої роси.