Час летить дуже швидко... здається, що минають миті, а насправді промайнули вже цілі роки та десятиліття.
Кожна людина виконує безліч різноманітних дій за період свого існування, але завжди є щось таке, чого не врахував, не встиг, а потім шкодуєш.
От і Павло шкодував... шкодував про те, що все своє життя присвятив перегонам за місце під сонцем, розвивав бізнес, постійно намагався комусь щось довести, а тепер залишився сам.
Вже за п'ятдесят. Не одружився, дітей не має, батьків поховав... та він навіть собаки ніколи не заводив, бо не мав часу на розвиток особистого простору.
Чоловік відклав папери і прикрив стомлені очі, опираючись на високу спинку офісного крісла.
Думки вперто повертали на необхідність сприйняття часу, що спливає, на самотність... хм, чому так?
- Різдво, - прошепотів сам собі бізнесмен, відповідаючи на запитання, яке сформувалось в голові.
Павло підвівся і нервово почав міряти свій кабінет кроками, як завжди робив у моменти прийняття важливих рішень.
Колись давно, коли молодий столяр, з золотими руками та фанатичним блиском в очах, відкрив свою справу, у його думках була улюблена робота, великий дім та щаслива родина. Останнього він так і не здобув.
- Привіт, не зайнятий?, - до кабінету заглянув товариш Павла, який пройшов з ним майже весь шлях становлення фірми і працював зараз першим заступником.
- Так, Романе, заходь, - зітхнув директор, повертаючись на своє місце.
Роман швидко прослизнув до кабінету і поклав перед товаришем стос паперу.
- Це на поставки деревини. В минулому місяці ми замовляли дорогі екземпляри з мореного дуба, ці закупівлі себе виправдали, я пропоную продовжити співпрацю..., - почав було говорити заступник і замовк, побачивши, що його керівник сліпо дивиться на рядки, які явно не сприймає. - Паш, що не так?
- Не знаю, з самого ранку думки дурні в голову лізуть, - хитнув головою брюнет, у волосся якого вже прокралась сивина. - Розумієш, я почав звертати увагу на час. Озирнувся і побачив, що залишився сам.
- Ти не сам, у тебе є фірма, друзі, не хандри, - заспокійливо посміхнувся товаришу Роман.
- Ні, я не про це, - відмахнувся директор. - Я вас всіх ціную, вдячний за роботу і підтримку, але... але в мене не має спадкоємця, родини, розумієш?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Легенди Зими. Криве дзеркало казок
Paranormal*Короткі містичні історії, що показують особистісні та соціальні проблеми через призму відомих з дитинства казок* Книга-2 з серії -Коло Року- (літературні смаколики до зимових свят і Йолю зокрема) Світ магії та інфернальних сутностей тісно перепліта...
