Тримай мене, якщо зможеш (Ознайомчий фрагмент)

Частина 2

Я НЕ МОЖУ НЕ МОЖУ НЕ МОЖУ Я НЕ ХОЧУ ТУТ БУТИ *плач* я прокинулася а краще би цього не трапилося краще би я не згадала *схлип* лише одну коротку мить мені здавалося що все добре але я згадала це просто тортури ВІН МЕРТВ я бач ил як це трап лося я мала б стояти там порьад з ним лише дві сек унди і я ВИБІГЛА БИ НАЗОВНІ... *тиша* так усе я заспокоїлася більше не плачу я опанувала себе і готова розібрати усі двадцять а ні всі тридцять чотири пропущені... без істерики без істерики

Мотоцикл різко звернув і, проскочивши через зустрічну смугу просто перед бампером автомобіля, через хвіртку заїхав у двір. Лея нахилилася на бік і пригальмувала, заднім колесом здійнявши в повітря землю. Вона зняла ліву ногу з педаль і скинула шолом.

̶  Зачинені ворота тебе не спиняють? – нахмурився Едуард, який якраз снідав на свіжому повітрі. Апетит уже зник, чоловік поклав столове приладдя і відкинувся на спинку плетеного крісла.

̶  Ні, – стенула плечима Лея і сіла на крісло навпроти.

̶  Це було риторичне питання.

̶  О, в мене теж є одненьке: якого біса сюди прилетів Єгор Біляєв? – вона сказала це достатньо гучно й одразу помітила, як поворухнулася штора на вікні неподалік.

̶  Він хоче заволодіти аеропортом. Мабуть, я його недооцінив. Сміливий малий, якщо наважився на незаконне приземлення.

Лея ледь не пирхнула з того, що Едуард назвав Біляєва малим – самому Мюллеру тридцять чотири.

̶  Ти тому не розповідав, хто твій конкурент. Ти знав, що ми з Єгором знайомі, і навмисно відправив мене зустріти його, – Лея вже говорила тихіше, не особливо цікавлячись тим, хто знаходиться на Едуардовій кухні, але й не бажаючи, щоб їх підслуховували.

̶  Чому б я так робив?

̶  Ну, не знаю: два дні тому ти сказав, що я просто зобов'язана довести тобі і твоїм підлеглим, що гідна поваги, а я сказала тобі котитися до чорта, що я і так маю достатньо справ і не буду нікому нічого доводити, а судячи з того, як настирливо ти телефонував до мене вночі, ти не просто самовпевнений кретин, а самовпевнений кретин, який вирішив мене провчити. Знаєш, як ти видав себе?

̶  Як? – чорні очі небезпечно дивилися на Лею.

Дівчина хмикнула, глянула в сторону й посміхнулася, хоча радості зовсім не відчувала.