~Реакція "Клинок розсікаючий демонів"~

-Не залишай мене .... Міні-фанфік з Кокушибо

***

Ніч.
Повний місяць.
Тебе з Кокушибо відправили на завдання з вбивства мисливця на демонів. Перший вищий місяць довго не хотів брати тебе з собою на завдання тому що дуже переживає, але все-таки з мільйонного разу погодився все-таки йти з тобою.

-Коку-сан (ти його так називаєш) а ми скоро вже прийдемо? - Десь позаду Кокушибо ледве йшла наша Т/І.

-Начебто вже повинні бути близько, потерпи ще трохи будь-ласка. - Відповів тобі демон.

-Ех .... Добре ....

Пройшло вже хвилин 15 вашої безперервної ходьби і ви нарешті дісталися потрібного місця призначення.

-Ну все. Начебто десь тут скоро має з'явитися хашира.-Сказав зосереджений Кокушибо.-Залишилося ще трохи почекати.

-Добре .

***

Ви сиділи в кущах, як раптом почули недалеко від себе дивний шурхіт. Ви підняли голову вгору і побачили мисливця. На перший погляд він був дуже слабким і невідомо чому вас відправили разом боротися з такою дрібницею, якщо його можна і подолати поодинці. З такими думками ви разом вистрибнули з кущів і в ту ж секунду завдали ударів, але мисливець ніби знав що він тут не один, тому зреагувавши відскочив убік.

Бій тривав не довго, все-таки у вас була велика перевага в силі тому ви здобули перемогу над цим мисливцем, і як тільки ви з ним розібралися, ви встали і пішли на вихід з лісу.

-А все-таки він був не таким уже й слабким для мисливця, але все одно програв. - Як би з глузуванням сказала.

-Ага.А він міг би стати хорошим демоном, якби захотів-Відповів тобі демон.

-Підтримую тебе Коку-сан.-З променистою усмішкою підтримала ти слова свого промінчика щастя.

***

Після декількох хвилин неперервної ходьби перший вищий місяць помітив, що щось йому ставати трохи погано, але відразу ж відкинув ці думки списуючи все на втому.

Але раптом Кокушибо різко відчув дуже сильний біль у районі живота, і впав навколішки кривлячись від болю. Ти в ту ж секунду підбігла до нього. Але біль все ще не думала відступати, мучаючи бідного Кокушибо.

Ти дуже міцно обійняла Кокушибо і уткнулася обличчям у його груди. По твоїй щоці повільно потекла сльоза, а за нею пішов тихий схлип.
Ти дуже любила цього, на вигляд, непідступного і грубого, але при тобі такого ласкавого і ніжного демона, і втратити його ти ніколи не хотіла. Поки з твоїх очей лилися сльози, руки Кокушибо повільно лягли на твою спину, від чого по тілу пробігали дрібні мурашки.
Біль на щастя вже відступила, і він зміг нарешті сказати тобі: